К. вимкнув, але чекав, поки панна Бюрстнер з кімнати знову запросила його зайти.
— Сідайте, — проказала дівчина, показуючи на отоманку, а сама, випроставшись, стала коло ліжка, незважаючи на щойно згадану втому; вона навіть не скинула неширокого, проте прикрашеного надміром квітів капелюшка. — Тож чого ви хочете? Мені справді дуже цікаво. — Дівчина трохи схрестила ноги.
— Ви, певне, скажете, — почав К., — що справа не така вже й важлива, щоб говорити про неї цієї пізньої пори, але...
— Самі вступи та передмови, — нетерпеливилась панна Бюрстнер.
— Ваші слова полегшують моє завдання, — зітхнув К. — Певною мірою через мене сьогодні вранці у вашій кімнаті стався розгардіяш, його спричинили чужі люди всупереч моїй волі, але, як я вже казав, провина тут моя; за це я й хочу вибачитись перед вами.
— У моїй кімнаті? — перепитала панна Бюрстнер і замість обдивитися кімнату стала пильно приглядатись до К.
— Атож, — кивнув К., і вони вперше подивились одне одному у вічі, — а що саме тут відбувалось — про те й згадувати не варто.
— Таж це якраз найцікавіше, — заперечила панна Бюрстнер.
— Ні, — боронився К.
— Що ж, — наче змирилася панна Бюрстнер, — якщо ви наполягаєте, що тут нема нічого цікавого, то я й не заперечую, я не прагну докопатись до таємниць. А ваше вибачення я охоче приймаю, тим паче, що в кімнаті тепер і згадки нема про нелад. — І дівчина, впершись руками в боки, так що долоні аж вгрузли в тіло, пройшлась по кімнаті. Біля килимка з фотографіями вона зупинилась. — Дивіться! — гукнула вона. — Мої фотографії справді висять не так. Оце вже прикро. Отже, хтось-таки, не маючи на те права, побував у моїй кімнаті!
К. кивнув головою і мовчки прокляв Камінера, що ніколи не спромагався приборкати свою огидну, недолугу проворність.
— Дивно, — мовила панна Бюрстнер, — я змушена забороняти вам те, чого ви й самі не повинні були робити: заходити до моєї кімнати, коли мене нема вдома.
— Панно, я зараз поясню вам, — сказав К. і теж підійшов до фотографій, — це не я брав без дозволу ваші фотографії, та оскільки ви мені не вірите, я ще мушу признатися, що слідча комісія привела трьох банківських службовців, і один з них, котрого я при першій нагоді викину з банку, справді чіпав ваші фото. Так, тут була слідча комісія, — додав К., коли панна очима запитала його, що за комісія.
— Та комісія приходила до вас? — нарешті озвалася вона.
— Так, — підтвердив К.
— Не може бути! — засміялася панна.
— Отож ви вірите, — запитав К., — що я невинний?
— Ну, невинний... — збентежилась панна Бюрстнер. — Я б не хотіла так похапцем висловлювати думку, що може мати дуже важливі наслідки, до того ж я вас не знаю, це, певне, мав бути якийсь тяжкий злочин, якщо до вас прислано відразу слідчу комісію. Але, одначе, ви ще на волі, — принаймні з вашого спокою я висновую, що ви не втекли з в’язниці, — тож такий злочин ви аж ніяк не могли скоїти.
— Авжеж, — притакнув К. — але саме слідча комісія має визначити, що я невинний або винний не такою мірою, як вона гадала перед тим.
— Атож, звичайно, — якимсь дивним голосом погодилась панна Бюрстнер.
— Бачите, — пояснював їй К., — ви не дуже обізнані з судовими процедурами.
— Справді, я таки необізнана, — визнала панна Бюрстнер, — і не раз шкодувала про це, бо мені хочеться знати все, а судові процедури цікавлять мене надзвичайно. Правосуддя має якусь дивовижну вабливу силу, хіба не так? Але я безперечно поповню свої знання в цій галузі, бо наступного місяця йду працювати секретаркою до адвокатської контори.
— Чудово, — зрадів К., — ви тоді зможете трохи допомогти мені в моєму процесі!
— Авжеж, — погодилась панна Бюрстнер, — чом би й ні? Я з радістю застосую свої знання.
— А моя пропозиція теж поважна, — не вгавав К., — чи принаймні наполовину така поважна, як ваша. Ця справа занадто дріб’язкова, аби наймати адвоката, але порадник мені придасться.
— Так, але якщо бути порадником, то я повинна знати, про що йдеться, — нагадала панна Бюрстнер.
— Ось тут і заковика, — зітхнув К., — бо я й сам нічого не знаю.
— Тоді ви просто пожартували зі мною, — страшенно розчарувалась панна Бюрстнер. — І навіщо було вибирати для цього таку пізню нічну годину? — І дівчина подалась геть від фотографій, де вони так довго стояли разом.
— Панно, ні, — заперечив К., — я не жартував. Ви просто не хочете мені вірити! Все, що знаю, я вже розповів вам. Навіть більше, ніж знаю, бо тут не було слідчої комісії, я назвав її так, бо не міг дібрати якоїсь іншої назви. Тут ніхто нічого не розслідував, мене заарештовано, та й годі, але арешт провадила комісія.