Судіть самі.
Фракція Бендери – Адольфу Гітлеру: пропозиція, від якої неможливо не відмовитися
Фактичний на той час керівник бандерівської фракції, Ріко Ярий (про нього докладно розповім нижче), якій на той період підписувався «полковник ДУН і провідник групи «Південь», перебуваючи в таборі Зауберсдорф, Нідердонау (Нідердонау – це Нижній Дунай у перекладі українською. Сьогодні це комуна в окрузі Баден, що в Нижній Австрії) 22 червня 1941 р. підписав листа фюреру Німеччини. Видається, що згадка в листі про місце його підписання є заздалегідь продуманим психологічним прийомом.
Колишній австрійський підданий, учасник Першої світової війни «нижньодунаєць» за походженням Ярий тим самим нібито «урівнював» позицію – адже він звертався до колишнього австрійського підданого, учасника Першої світової війни, «верхньодунайця» Гітлера.
Текст такий: «Українські націоналісти, яких більшовицька окупація вигнала з їхньої батьківщини, об'єднані у збройних загонах ОУН-ДУН (Дружини Українських Націоналістів), готові спільно зі своїми національно свідомими співвітчизниками… і пліч-о-пліч зі славним німецьким вермахтом боротися за свободу своєї батьківщини і відновлення політичного стану за умовами Брест-Литовського мирного договору».[22]
Згадка про Україну в кордонах 1918 р. – це не самодіяльність Ярого. Це – офіційна позиція ОУН(б), яку його представник Володимир Стахів передав 26 червня 1941 р. до рейхсканцелярїї. В меморандумі йшлося про «відновлення незалежної Української держави в дусі Берест-Литовського мирного договору»[23](виділення наші. – Д. Я.)
А що ж було підписано в Бересті-Литовському за 23 роки перед цим?
Як, ким, де і коли було підписано Брест-Литовську мирову угоду?
Усі таємниці, «темні» та інші «сірі» обставини підписання того документа докладно висвітлено та проаналізовано в одній з наших попередніх розвідок – «Проект „Україна"»: «Таємниця Михайла Грушевського». В межах цього дискурсу нагадаємо хіба основні висновки.
Мирний договір між Українською Народною Республікою та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною було підписано в російському Брест-Литовську в ніч на 27 січня 1918 р.
Українські «представники» підписали німецькомовний варіант договору. Український текст було виготовлено пізніше, він містить різночитання порівняно з варіантом німецьким.
УНР як державу було проголошено після підписання від її імені цієї мирової угоди.
Крім цього договору «дипломатичні» представники ще неіснуючої держави та міністр закордонних справ Австро-Угорщини «окремо підписали таємний протокол про створення українського коронного краю у межах Австро-Угорщини». Протокол мав виразно антипольську спрямованість.
По дорозі до Бреста київська делегація заїхала до Львова, «де таємно отримала від провідних галицьких діячів проект статуту українського коронного краю в Австро-Угорщині».
Кордони між Австро-Угорською монархією та УНР встановлювались по кордону між колишньою Російською імперією та Австро-Угорщиною станом на початок Першої світової війни. Це означало, що Галичина, Закарпаття та Північна Буковина мали залишитися у складі Дунайської монархії. Холмщина та Підляшшя, у свою чергу, мали увійти до складу УНР. У таємному додатку до мирної угоди між УНР і Австро-Угорщиною було зафіксовано поділ Галичини на українську й польську частини та об'єднання Східної Галичини з Буковиною в єдиний «коронний край» Австрійської імперії.
Висновки автора
Офіційна позиція бандерівського угруповання передбачала не створення Української Самостійної Соборної Держави, а передачу Східної Галичини, Закарпаття та Буковини до складу Великогерманського Рейху.
А тепер поставимо собі наступні питання: Чи могла Німеччина в особі Адольфа Гітлера пристати на таку пропозицію? Які плани щодо УРСР могли мати або мали німецькі чинники: державні, партійні, військові? Чи можна в цьому контексті говорити про існування у них несуперечливої візії щодо долі підрадянських українських земель та їх населення та несуперечливої ж практичної політичної лінії?
Перед тим як спробувати разом розібрати ці питання, запам'ятаймо: до нападу Німеччини на свого союзника – СРСР – Бандера та його спільники по Революційному проводу готувалися заздалегідь. Крайня нижня дата початку підготовки – не раніше кінця липня/початку серпня 1940 р. Саме відтоді Верховне командування сухопутних сил (ОКХ) почало розробку плану «Барбаросса», затвердженого директивою Гітлера 18 грудня.