Тюрма, в якій утримувався Е. Кох. Сучасний вигляд
У цій історії є ще один важливий нюанс.
Українська Самостійна Соборна Держава: візія вермахту
Історія ця вкрай заплутана, реальних документів – катма. Якщо такі й існують, то зберігаються у федеральному архіві в м. Кобленці і українським дослідникам у повному обсязі невідомі. Відомо натомість, що вермахт ніяких політичних цілей як таких не мав, мати не міг і всіляко від будь-яких спроб втягнути його в політичні розборки відмежовувався. Тим більше це стосується і «східної» політики державного керівництва взагалі, і «українського» її напрямку зокрема. Свій інтерес у цьому мав тільки абвер – військова розвідка. Але, як розуміємо, інтерес цей був вузькопрофільний і мав цілком утилітарний характер.[44]
Спробуємо кинути світло за допомогою інших джерел. Відкриємо, для прикладу, мемуари одного з лідерів ОУН З. Книша. Відкривши, натрапимо на такі судження: «Німецькі військові чинники радніше говорили з бандерівцями, як з нашою Організацією (тобто з ОУН. – Д. Я.). Причина та, що наш Провід висунув політичні передумови, від яких здійснення або бодай декларативного проголошення узалежнював яку-небудь співпрацю на Сході…Голова ПУН не відступав від тієї передумови і стояв при ній так само твердо…як і перед німецько-польською війною».
Мало хто дає собі звіт у тому, що для проведення військової операції проти СРСР (так само, як і проти інших країн) вермахт потребував крім польових частин, аеродромів, залізниць, колісного та гужового транспорту ще й для проведення спецоперацій у радянському запіллі тисяч перекладачів – від ОКВ – «аж до бойових одиниць на фронті». До слова, одним з таких був видатний український поет Юрій Клен, насправді – Освальд Бурґгардт, який служив при штабі 17-ї польової армії.
По допомогу звернулися до ПУН. Результат звернення такий: «не було мови, щоб ПУН міг згодитися на таку пропозицію. Що вона давала українській справі? Яка з того користь для ОУН? – риторично запитував очільник ОУН Книш.
У цій ситуації, природно, німці не мали іншого вибору, як звернутися до конкурентів. За словами їх критика, «бандерівці на те годилися. Найбільше тиснув на них Ярий, що не тільки мав у тому свій персональний інтерес, але вимагали того від нього його хлібодавці… Сьогодні з цілою певністю можна вже ствердити, що в бандерівців була домова з частиною вермахту, репрезентованою розвідною службою адмірала Канарка, до якої мав доступ Ярий».[45]
Взявши до уваги це судження, поставимо собі ще одне запитання. Щоправда, цілком риторичного характеру: звідки про ці вимоги міг знати Книш, який не мав інформаторів серед активу РП ОУН та в абвері? Можливо, дізнався вже по війні, в часи написання цих споминів, але це – не більш ніж припущення.
Українська Самостійна Соборна Держава: візія НКВС
Якщо описати її чотирма словами, то вона така: тотальне знищення українського населення.
Цитую документи в хронологічному порядку.
15 вересня 1939 p.: директива народного комісара (міністра) внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берїї керівникам каральних органів УРСР та Білоруської PCP наказувала, зокрема:
– «негайно зайняти всі державні архіви, в першу чергу архів жандармерії і філіалів 2 Відділу Генштабу (експозитури, пляцувок – органів розвідки)»;
– арештувати «найбільш реакційних представників урядових адміністрацій… керівників контрреволюційних партій» – польських, білоруських та українських. До останніх було віднесено УДО, ОУН, Українську соціалістично-радикальну партію та Фронт національної єдності;
44
Подробиці про співдіяльність абвера та прихильників Бандери в Кракові див. у власноручних показах фельдфебеля Альфонса Паулюса // Степан Бандера у документах радянських органів безпеки. Т. 1. – С. 79–80, 82–83, 349–372.