М. Ш.: «Чи можете в певний час зупинити рух залізниці?» А. М.: «Можу! Наша головна рада залізничників скаже, і буде зроблено».
М. Ш.: «Для мене було поки що досить. Думки миготіли і вихрували. Далі ми говорили про безнадійність і безцільність всяких пертрактацій з Скоропадським і з німцями, що українську справу можна зрушити з місця тільки боротьбою активною…
– А що якби повстання? – питаю».
A. M.: «Це єдине, що треба робити!»
М. Ш: «Далі ми навперебій заговорили про озброєне повстання проти гетьмана і німців».[84]
Вияснивши, що у випадку повстання його організатори можуть реально розраховувати на підтримку запасного полку (Болбочан)[85], полку січових стрільців (Коновалець), Чорноморського коша (Пелещук) та залізничного полку, співрозмовники розпочали обговорення «політичного» боку цієї справи. У відповідь на запитання: «Хто мав дати політичний провід, взяти відповідальність на себе, риск?» Макаренко висловився категорично за Національний Союз.
«Я одверто сказав, – читаємо далі спомини М. Шаповала, – що Національний Союз абсолютно нічого не думає про озброєну боротьбу», що «6 Національному Союзі про цю справу ні з ким не можна говорити, опріч Винниченка». Макаренко відповів: як Винниченко і Шаповал не візьмуться «за цю справу, то нічого і затівати». Разом з тим, Макаренко повідомив свого співрозмовника про існування «свого, більш тіснішого гуртка», до складу якого, за його словами, входили якісь Строкоза, Тулюга, Різниченко, а також генерал Осецький.[86]
Олександр Осецький.
Хто такий Олександр Осецький?
Народився 1873 р. в м. Кременець Волинської губернії у дворянській родині. Закінчив Полоцький кадетський корпус та Павлівське військове училище, Археологічний інститут, Академію Генерального штабу. Служив підпоручиком 59-го піхотного Люблінського полку. Перевівся до лейб-гвардії Преображенського полку. Учасник Першої світової війни, командир 3-го гренадерського Перновського полку, командир бригади 31-ї піхотної дивізії. Генерал-майор (23.05.1917 p.). Нагороджений Георгіївською зброєю, орденами Св. Станіслава (2-го ст.), Св. Анни (2-го ст.). За часів Української Держави – командувач Корпусу охорони залізничних шляхів. У грудні 1918 – лютому 1919 р. – військовий міністр в уряді Чехівського. В 1919 р. – Наказний отаман Дієвої армії УНР. У 1920 р. – голова військової місії в Бельгії. Після 1920 р. – на еміграції у Франції. Помер 1937 р. в Парижі.[87]
«Український Національний Союз». Хто це?
Уже «наступного дня об 11 годині» в кабінеті Макаренка у Міністерстві шляхів сполучення відбулася зустріч, до участі в якій було запрошено Винниченка й Осецького[88]. Останній «без передмов… виклав свої міркування і план глибокого охвату Києва. Це був безумовно правильний план, як виявилося потім… Словом, – підсумував М. Шаповал, – розглянувши ситуацію, ми переконалися, що справа наша не безнадійна». Учасники зустрічі доручили Макаренку вислати емісарів до Болбочана (Новгород-Сіверський), Пелещука (Бердичів), і Коновальця (Біла Церква).
Підготовку повстання у Київській губернії очолив нікому до сьогодні невідомий Петро Косенко.[89]
«Я почав лихорадочно працювати, – записував М. Шаповал. – Громадяни бачили мене щодня в надзвичайному руху, але навіть ніхто не здогадувався, яку тайну я носив в грудях. Знав Винниченко, Андрій Макаренко, Осецький, Петро Антонович (Косенко) і делегація, прізвища членів якої я забув».[90]
Що таке «Військова комісія» УНСоюзу?
Практична підготовка до повстання нібито зосередилася у так званій «військовій комісії» Українського Національного Союзу. За відомими станом на кінець 2009 р. свідченнями, вона складалася з двох видатних фахівців військової справи: монтера-неука та письменника-драматурга – Шаповала та Винниченка[91]. Вони домовились вважати (підкреслення наше. – Д. Я.) за членів комісії Осецького, Макаренка і тих, «хто з ними в спільній праці брали участь». Імена оцих «хто» добродій Шаповал забрав із собою до могили.
84
88
На думку М. Стахіва, зустріч Винниченка, Шаповала, Макаренка, Осецького й Різниченка та прийняття їх спільного рішення про початок підготовки повстання не могли статися раніше 27 жовтня,
91
М. Шаповал стверджував, що військові і закордонні справи з Винниченком вони вели спільно, але Винниченко «більш вів зовнішньо репрезентаційну працю», «я наполягав більш на внутрішню, організаційно-військову і громадсько-політичну працю». В кожному разі, писав М. Шаповал, «за всі плюси і мінуси нашої праці ми несемо обидва повну відповідальність в однаковій мірі». –