Хто такий Дашкевич-Горбацький?
Дашкевич-Горбацький Володислав Володиславович. Народився 16 серпня 1879 р. у православній дворянській родині. Закінчив Кременчуцьке реальне та Московське військове училища (1899). Випущений підпоручиком до лейб-гвардії Литовського полку. Закінчив по 1-му розряду Миколаївську академію Генерального штабу (1905); штабс-капітан гвардії з перейменуванням у капітани Генерального штабу. В листопаді 1905-го – листопаді 1907 р. – командир роти лейб-гвардії Гренадерського полку. В листопаді 1907-го – серпні 1913 р. – обер-офіцер для особливих доручень при штабі 1-го армійського корпусу. Полковник (грудень 1914), в. о. начальника штабу 68-ї піхотної дивізії (листопад 1915-го – лютий 1916 р.), командир 96-го Омського полку (лютий 1916-го – січень 1917 р). Генерал-майор (1917). В 1918 р. брав участь у розгоні УЦР. Начальник власного пана гетьмана штабу. В квітні—червні – начальник Генерального штабу Збройних сил Української Держави. У жовтні 1918 р. – керівник дипломатичної місії УД в Румунії. В 1919 р. брав участь у громадянській війні на боці «білих»: учасник Сибірського Льодового походу, командир Північної групи 2-ї армії. Воював у Добровольчій армії. З 1920 р. на еміграції в Німеччині.
Нагороди: Св. Станіслава III ст. (1907); Св. Анни III ст. (1908); Св. Станіслава II ст. (1911); Св. Анни II ст. (1913), Золота Георгіївська зброя.[54]
29 квітня – продовження
Ще одна важлива «особа» перевороту – Українська демократично-хліборобська партія. «Несоціалістична, національна, власницька, ліберально-консервативного спрямування» – ця партія мала за базу Лубенський повіт Полтавської губернії, але ніколи не змогла досягти масштабу всеукраїнської партії. Автори партійної програми – Віктор Андрієвський, В'ячеслав Липинський та Сергій Шемет залишили помітний слід в історії нашого народу. Саме вони розробили й оприлюднили в жовтні 1917 р. політичну програму, яка «трималася на «трьох китах»: 1) суверенність українського народу; 2) гарантована законом приватна власність; 3) парцеляція за викуп великих земельних маєтків для задоволення потреб малоземельних. Своєрідним стрижнем, довкола якого групується і обертається все інше, є ідея державності»[55],– читаємо в спеціальному компетентному дослідженні, присвяченому історії УДХП.
Сама процедура обрання генерала на гетьманство, за спостереженням генерала Михайла Омеляновича-Павленка, який прийшов до популярного серед киян «Гіппо-Паласа» – цирку Крутикова, мала такий вигляд: «…народу повно, дуже повно, але все ж таки можна було проштовхнутися. Всередині самі дядьки. Повно їх і в льожах. На сцені президія. Посередині партеру імпровізована трибуна. Промовці кидають в масу слухачів картини розрухи… Як би у відповідь на промови ораторів збоку доноситься: «Гетьмана нам треба!» – «Гетьмана і Гетьмана!» – лунає по залі… Вліво, у льожі, показується у козацьких строях блискуча група. Займають місця. По залі шепотять: «Генерал Скоропадський». Промовець називає кандидатом на гетьманську булаву – генерала Скоропадського. Зібрання підхоплює цю кандидатуру, по будівлі голосніше лунає: «Слава Гетьману Скоропадському!». Президія кидається до льожі, де сидить генерал, і запрошує його до президіального столу. При появі гетьмана на сцені збори влаштовують йому овацію. В короткій промові Скоропадський дякує зборам і просить вірити, що його сили й хист будуть скеровані на добро українського національного діла».[56]
В принципі, свідчення всіх відомих нам джерел при описі процедури обрання Скоропадського на гетьманство збігаються між собою. Єдина проблема, так і не розв'язана попри 90-річні зусилля (або відсутність таких зусиль впродовж усіх цих років), – другорядне, по суті, питання про кількість учасників історичного зібрання. Так, останній в часі доробок на цьому герці (запозичений зі споминів Д. Дорошенка) звучить так: «…на Хліборобському з'їзді (конгресі) були присутніми 6432 делегати від восьми губерній Великої України, фактично від усіх її регіонів. Усього ж було близько 8000 учасників зібрання»[57]. Питання: яким дивом 8 тисяч дебелих хліборобів запхалося до приміщення, яке могло вмістити максимум 2 тисячі відвідувачів[58], залишається без відповіді.
Як би там не було, близько 2-ї години ночі за наказом Скоропадського його прихильники захопили ключовий район міста (Липки), де розташовувалися міністерства УНР – військове, внутрішніх справ та Державний банк. Гетьман переїхав з приватної квартири Безаків на Хрещатику до губернаторського будинку на Інститутській, який і став його офіційною резиденцією. «Я їхав в автомобілі, забезпечений ковдрою та подушкою (мої речі десь загубилися), – писав він у «Споминах». – У той же автомобіль насіла маса народу. Ми сміялися, знаходячи, що урочистий в'їзд нового уряду не є величним видовищем».[59]
54
http://www.grwar.ru/persons/persons.html?id=1803. Див також:
55
57