8. Сумістити орієнтації та уподобання обох спільнот у межах однієї політичної системи неможливо.
9. Продуктивний компроміс між цими спільнотами якщо і можливий, то виключно за зразком Фландрії та Валлонії.
10. Будь-яка централістична модель побудови політичної системи України прирікає державу, країну, державні інститути, соціум, громадян на перманентні конфлікти, стагнацію та занепад.
11. Єдиною продуктивною формою державного устрою «України-Руси» може бути правове федеративне об'єднання самоуправних громад з делегацією деякої частини повноважень конституційно суворо обмеженій кількості центральних органів влади.
12. В основу конституційного устрою «України-Руси» мають бути покладені принципи, задекларовані Михайлом Драгомановим та професором Київського університету Св. Володимира, дійсним статським радником, заступником міністра закордонних справ Української Держави в 1918 р. та Української Народної Республіки в 1919—1920 pp. Оттоном Ейхельманом.
Українська Держава/Гетьманат: сучасний стан розуміння проблеми
На перший погляд особливості становлення та функціонування Української Держави (УД) на чолі з Павлом Скоропадським є темою, вивченою вітчизняними суспільствознавцями найбільш ґрунтовно, всебічно та об'єктивно. І це – попри тривалі і вперті зусилля публіцистів та істориків націонал-соціалістичної і комуністичної орієнтації сфальсифікувати добре і давно відомі факти та обставини. При цьому жоден з національних істориків – поза його політичними уподобаннями – не міг утриматися від спокуси сформулювати свій варіант відповіді на питання: якою бачив цю українську державу її засновник – Павло Скоропадський? Якими були політична форма та зміст цієї держави? Відповідей було сформульовано безліч, усім їм, на переконання автора спеціального компетентного дослідження, «бракує об'єктивності у висвітленні основних подій та процесів часів Української Держави. Вони несуть відбиток особистих симпатій чи антипатій авторів до гетьманського режиму»[1]. Поза тим, основні варіанти відповідей були такими.
Перший. «Основа державного суверенітету у П. Скоропадського – територія, тому його розуміння суверенітету можна визначити як територіальний суверенітет… Ідея державного суверенітету у П. Скоропадського логічно поєднана з ідеєю соборності України».
Другий. «П. Скоропадський був одним з перших діячів України, які втілювали в життя ідею про український народ як поняття політичне, а не тільки етнографічне, національне».
Третій. «За П. Скоропадським, держава може стати об'єднуючим началом для численних націй і народностей, які проживали в Україні».
Четвертий. «Українська Держава повністю реалізувала суверенні права: створювала власні органи влади, здійснювала законотворчу діяльність і судочинство, підтримувала порядок на своїй території та проводила зовнішні зносини».
П'ятий. «Визначальний вплив органів, які представляють волю народу, та право, що завжди мало пріоритет перед волею, навіть перед волею суверена, не дали змоги розвинутися абсолютизмові державної влади до потворних форм».
Шостий. «Ідейно Українська Держава 1918 р. відповідала за формою авторитарній державі з посиленими охоронними функціями і невтручанням у приватно-правові відносини. Авторитаризм П. Скоропадського досить адекватно відповідає сучасному розумінню авторитаризму, який вважають таким, що істотно обмежує права людини, але не знищує їх».
Сьомий. «Не підлягає сумніву, що П. Скоропадський бачив Україну суверенною державою, яка б володіла єдністю та неподільністю влади, самостійністю, верховенством та незалежністю, повнотою суверенних прав».
Восьмий. «Характер правового поля, задекларовані наміри гетьманського уряду та практики їх реалізації свідчили про те, що кінцевою метою державного будівництва було формування громадянсько-правового суспільства, в якому пріоритетними були б закон і захищене право власності… Реалізуючи ідею суверенітету гетьмана (інституційного суверенітету), П. Скоропадський обумовив обмеження влади правом» (підкреслено нами. – Д. Я.).
1