Перший Генеральний Секретаріат Української Центральної Ради. 1917 р.
«Стараннями О. Керенського масони ставали на всі ключові пости Південного Заходу: губернські комісари, нові керівники місцевих дум і земств, керівники судових палат в українських губерніях». Київський «тимчасовий уряд» – виконком Ради об’єднаних громадських організацій – очолив Ф. Штейнгель, членами його стали Д. Григорович-Барський, А. Ніковський, С Шликевич, комісаром військової округи – К. Оберучев, комісаром пошти та телеграфу – О. Зарубін, губернським комісаром Тимчасового уряду – К. Суковкін, губернським комісаром Київщини – О. Саліковський, комісаром Києва К. Василенко, комісаром Одеси – Л. Веліхов. Рясно були представлені масони і в інституціях УЦР Так, у першому складі Генерального секретаріату було щонайменше п’ятеро масонів: О. Зарубін, Б. Мартос (можливо), С. Петлюра, В. Садовський, П. Стебницький, О. Шульгин. У кабінеті Д. Дорошенка семеро з десяти: сам Д. Дорошенко, О. Зарубін, О. Лотоцький, П. Стебницький, М. Туган-Барановський, Ф. Штейнгель, О. Шульгин. У кабінеті В. Винниченка, затвердженому у вересні, із одинадцятьох членів уряду шестеро були масонами. У Малій раді їх було щонайменше одинадцять: М. Грушевський, М. Василенко, О. Зарубін, М. Зільберфарб, М. Іоселевич, А. Ніковський, М. Матушевський, Д. Одинець, В. Садовський, Л. Чикаленко, О. Яковлєв. До цього списку О. Крижановська додає імена таких відомих діячів, як A. Галіп, А. Лівицький (з 1918 р.), А. Марголін, Є. Петрушевич, B. Шемет.
Але політичних викликів, породжених відстороненням від влади Миколи ІІ, масонство не витримало. «М. Грушевський та його однодумці, – пише В. Савченко, – пішли на конфлікт з О. Керенськиму питанні створення національної держави. У той самий час Ф. Штейнгель і К. Василенко, намагаючись відвернути українських масонів від впливу М. Грушевського, виступили проти негайного наміру Центральної Ради захопити всю владу в Україні». Нищівного удару масонству в 1917 р., як уважає B. Савченко, завдала «корніловська змова». Саме вона розділила вільних мулярів на прихильників воєнної диктатури та прихильників Тимчасового уряду. У серпні 1917 р. О. Керенський, переобтяжений державними справами, передав кермо генерального секретаря Верховної ради ВСНР керівнику справами Тимчасового уряду О. Гальперіну. «Базові стосунки «братерства та дружби» між масонами поступово, під впливом політичних факторів, – пише В. Савченко, – поступилися місцем почуттям суперництва, неприязні». У серпні-вересні конфлікт усередині київської масонерії – між прихильниками УЦР та Тимчасового уряду – «став незворотним»: К Оберучев, наприклад, закликав заарештувати Грушевського, прокурор Київської судової палати C. Чебаков «погрожував» УЦР карним переслідуванням за «сепаратизм». Вирішальними причинами руйнації колись єдиної масонської спільноти стали «соціальна нетерпимість та «українське» питання». Київські масони розділилися на дві антагоністичні групи – «федералістів» (М. Василенко, С. Моркотун, П. Скоропадський, Ф. Штейнгель) та «самостійників» – (А. Левицький, А. Ніковський, С. Петлюра, С Шелухін), кожна з яких мала свою «Велику ложу України».