Під час праць брати-майстри неодноразово висловлювали тезу про те, що масон залишається масоном, якщо він продовжує відчувати себе учнем. Я — учень, отже багато розмірковую про ці слова, про суть і роль першого градусу в символічному масонстві. Що такого важливого в цьому ступені? Що осягає неофіт, в процесі свого учнівства? Які уроки він повинен винести і які трансформації повинні в ньому статися?
Відомий французький окультист Освальд Вірт в «Книзі учня» висловлює таку думку: в масонстві ми дізнаємося лише те, що знайдемо в ньому самі. Тому, у пошуках відповідей на ці питання, я вирішив керуватися своїм досвідом, препарувати пережиті мною відчуття і емоції і зрозуміти, чому ж я навчився за цей час у нашому цеху.
Перший урок, який я виніс після згасання ейфорії від факту прийняття мене до Ордену, що за своєю суттю я так само залишаюся тим же грубим та неотесаним каменем, яким і був до обряду посвячення. Ритуал ініціації не володіє силою чарівної палички, яка миттєво перетворить мене з профана в посвяченого.
Дароване мені Світло лише більш чітко висвітлило в мені всі ті вади, нерівності і шорсткості, які притаманні дикому каменю. Я зрозумів: як не може, тільки що вирубаний з каменоломні камінь, без обробки, відразу ж зайняти відведене йому місце, так і не досить людині, осліпленій ілюзіями і упередженнями, опинитися в присутності Істини, щоб вона для нього стала зрозумілою. Камінь тоді лягає у відведену йому нішу, коли він набуває необхідної форми, а Світло тільки тоді висвітлює людський розум, коли ніщо не перешкоджає його сяйву.
З цього уроку я виніс для себе розуміння основного завдання, яке ставиться перед учнем-каменярем: «Учень повинен обтісувати грубий камінь своєї душі, покращувати безпосередній витвір природи, щоб видалити з нього всі шорсткості і нерівності, відшліфувати та наблизити його до форми, яка відповідає його призначенню, звільнитися від своїх недоліків, що заважають сприйняттю світла Істини і перетворити себе в камінь прямокутний, здатний знайти своє точне місце у споруджуваній будівлі».
Усвідомлення цього факту дало мені відповіді про те, хто я зараз (камінь грубий) і куди мені треба рухатися (камінь благородний). Але будь-які благородні філософські устремління можуть здійснюватися тільки за допомогою конкретних дій. Як Дух і душа безсилі, не володіючи тілом, як знаряддям їх прояву, так і каменяр не в силах здійснювати свою роботу не володіючи необхідним для цього інструментом. Не досить знати відправну точку і бачити перед собою мету, треба розуміти, за допомогою чого її можна досягти.
Відповідь на це питання я отримав, виконуючи першу ритуальну роботу учня…
У процесі самовдосконалення дуже важливо зуміти правильно визначити місце докладання зусиль, тобто треба навчитися розуміти свої сильні і слабкі сторони, точно визначати вади, що вимагають зміни і приймати зважені, обдумані рішення. Саме для цього учневі дається відомий інструмент, як уособлення розуміння, зосередженої думки і прийнятого рішення.
Однак боротьба зі своїми недоліками, огранювання свого характеру вимагає від людини значних зусиль й значного часу, для чого і служить інший інструмент, який символізує волю, що приводить прийняте рішення в дію.
Саме так — використовуючи перший інструмент, як рішення позбутися небажаного в собі, цілеспрямоване бажання позбутися всього зайвого, а другий — як зусилля волі, що пересилює свої порочні бажання, учень повинен виконувати своє основне завдання.
Масони використовують число «два» для пояснення Єдності суперечливих якостей, описуючи Подвійність всього сущого. Як ми користуємося відпочинком в міру втоми, цінуємо задоволення лише у співвідношенні його з тою ж мірою страждання. Радість наша пропорційна горю і тузі, що їй передували. Уявлення про світло дають тільки тіні, і щастя відчувається лише в тій мірі, в якій воно врятує нас від нещастя, а добро приваблює нас в тій мірі, в якій нас відштовхувало зло. Так і в кожному з нас сховані дві протилежності, що суперечать одна одній, але і є одним цілим.
Від того, що найбільше проявляється доброта або злоба, моральність чи порочність, лицемірство чи щирість, і залежать моральні та духовні якості людини. У боротьбі між цими двома протилежностями і народжується наша особистість. Усвідомивши це і оволодівши даним йому інструментом, учень зможе відсікати і зменшувати вплив своїх недоліків, все більше проявляючи свої найкращі якості.
Таким чином, як боротьба цих двох начал усередині нас приречена продовжуватися вічно, так і каменяр, який прагне надати своєму каменю ідеальну форму, приречений постійно користуватися своїми інструментами. Як тільки масон вважатиме, що він досяг досконалості і відкладе у бік інструменти 1 градусу, вважатиме, що всі його вади переможені, а всі його недоліки прибрані, то це буде початком зворотної трансформації його душі до стану «дикого каменю».