«В континетальних масонських обрядах, які практикуються у Франції, Німеччині та інших країнах Європи, це незмінний звичай представляти нещодавно ініційованого кандидата не тільки, як ми робимо, з білим шкіряним фартухом, але й з двома парами білих рукавичок — одна пара чоловічих для нього, а друга, жіноча, яку він презентує, в свою чергу, своїй дружині або тій, з якою заручився, відповідно до звичаю Німецьких Масонів, або відповідно Французьких — для жінки, яку він найбільше шанує і яка точно важлива, або має бути важлива.
«Руки», — говорить Wemyss [5] в його Clavis Symbolica, є символом людських вчинків — чисті руки є чистими діями; несправедливі руки є справами несправедливості». Маємо численні згадки в священних і профанських текстах такого символізму. Миття рук є зовнішнім знаком внутрішнього очищення.
Отже, Псалмист [6] говорить [7] : «Я вмию свої руки в невинності і обійму твій вівтар, Ієгова» [8].
В античні часи умивання рук було завжди вступом до церемонії ініціації, і, звичайно, це використовувалося символічно для означення чистоти від злочинів як обмеження для тих, хто шукав доступу до таємних церемоній; і, отже, в храмі на острові Крит було вміщено такий напис: «очисти свої ноги, помий свої руки і тоді входи».
Дійсно, умивання рук як символ чистоти було присутнє серед своєрідних античних церемоній. Ніхто не міг наважитися молитися до Бога, допоки не умив свої руки. Таким чином гомерівський [9] Гектор [10] говорить: «Я наважився з неомитими руками запропонувати моє погане вино Юпітерові».
Та сама практика існує між євреями; яскравий приклад символізму представлений в дуже добре відомій дії Пілата [11] , який, коли Євреї голосно вимагали, щоби він розп’яв його (Христа. — Д. Я.), з’явився перед тим перед людьми і, взявши воду, вимив свої руки, говорячи в той само час: «я невинний в крові цього чоловіка. Дивіться на це». В християнській церкві в Середні віки рукавиці завжди одягали єпископи або священики, коли вони виконували церковні функції. Рукавиці були виготовлені з льону і були білі; відомий ритуаліст Дюранд (Durndus) [12] говорить, що «білі рукавиці означали невинність та чистоту, тому що руки залишалися чистими та вільними від нечистоти».
Тут немає потреби наводити далі приклади. Немає сумніву, що використання рукавиць масонами — символічна ідея, запозичена з античності та універсальної мови символізму, яка мала намір, подібно до фартуха, вказувати на необхідність чистоти життя.
Будівельники, які об’єднані в спілки, що подорожували Європою і були залучені до будівництва палаців і соборів, залишили нам, їх нащадкам, їх імена, їх технічну мову і фартухи як самобутню частину одягу, яка захищала їх одяг від забруднення в їх тяжкій праці. Чи заповіли вони нам свої рукавиці? Це є питання, які деякі сучасні відкриття дозволять, нарешті, розв’язати».
Від смерті до безсмертя
Коли заходиш до масонського храму, закони класичної геометрії втрачають свою силу — в дію вступають закони геометрії Божественної. Згідно з ними, масонський храм не має ані часу, ані простору. Ми занурюємося у безкінечність, якою подорожуємо разом з іншими Братами, які відчувають, проживають те саме, що і ти.
Однак в нашому житті невідворотньо настає момент, який кожен зустрічає самотньо. Це — момент смерті. Це надзвичайно сильний, жахливий, але по-своєму чарівний момент. Він чекає на кожного, але перейти через нього будь-кому з живих вдається лише раз.
5
Можливо, йдеться про Джона Вемусса (John Wemyss (або Weemes, Weemse), 1579—1636 рр.), міністра пресвітеріанської церкви Шотландії, вченого-гебраїста, екзегета.
6
Книга Псалмів (також Псалтир) – одна з книг Старого Завіту, авторство якої приписується другому цареві Ізраїлю Давиду (1040/1039—970/969 рр. до н. е.). Містить 150 пісень, грецький та український варіант – 151. Псалми виконувалися під час Богослужінь в Ієрусалимському Храмі.
8
Український переклад цього вірша (Пс., 25:6), звучить так: «Я з невинними вмию свої руки і обійму Твій жертовник, Господи».
9
Гомер – легендарний грецький поет (VIII ст. до н. е.), якого вважають автором поем «Іліада» та Одіссея».
11
Понтій Пілат (?—36—39 рр.), префект римської провініції Іудея (26—36 рр.), найбільш відомий за судом та стратою Ісуса Христа.
12
Йдеться, вірогідно, про Гійома Дюрана де Сен-Пурсена (