Сьогоднішній образ (чи концепт) Галичини можна порівняти з пірамідою, прихованою під товщею піску або майже повністю окутаною тропічними рослинами. На поверхні знаходиться лише вершина, що здається порівняно невеликою і відносно простою. Внизу ж, у невидимій на перший погляд частині, лежить досить масштабна основа, складена із великої кількості блоків, припасованих один до одного в різний час різними поколіннями майстрів. До певної міри, у науковій та повсякденній уяві образ Галичини служить величним меморіалом, пантеоном, у якому поховані спогади про «стару добру Австрію» і трохи гіршу «Польщу», місцем для їхнього пошанування і складання символічних жертв «втраченому минулому». Галицький міф, побудований із стереотипів та ідеалів минулого, схожий швидше на хатинку із гральних карт, яку дуже легко зруйнувати. А проте він існує й надалі. І в цьому унікальність цього міфу, і регіону, який його створив.
Роман Голик
© Р. Голик, 2016
Королівство Галичини і Володимирії: статус і система управління
Унаслідок першого поділу Речі Посполитої 1772 р. Галичина відійшла до Австрійської монархії. Така ж доля спіткала 1787 р. Буковину, яка 1849 р. виділена в окремий округ. З 1795 р. до коронного краю також входила Холмщина.
На початку липня 1772 р. у підльвівському селі Скнилівок отаборився австрійський окупаційний корпус, який перебував там два місяці. Натомість російський гарнізон, який залишався у Львові з 1764 р., покинув місто. 19 вересня австрійське військо під командуванням генерала А. Гадіка через Краківську браму ввійшло до середмістя. На мурах ратуші вивішено маніфест імператриці Марії-Терезії від 11 вересня про перехід Галичини під владу Австрії та призначення повноважним комісаром й губернатором для управління коронним краєм графа Антона Перґена.
4 жовтня 1772 р. вулиці міста заполонило військо, брук посипано зеленню, навколо ратуші вишикувано міські цехи з хоругвами, а в святково прибраній латинській катедрі під спів Te Deum, залпи гармат і ручної зброї, звуки військових оркестрів, патетику вітальних промов духовенства й вигуки «Хай живуть Марія-Терезія, цісарева, і Йосиф II, наш пан!» відбулася інавгурація А. Перґена на посаду губернатора. Львівський староста Ян Кіцький і підкоморій Зельонка від участі в церемонії ухилилися, викликавши цим невдоволення представників нової влади, але заслужили подяку короля Станіслава Августа.