На поліпшення санітарного стану спрямовувалися владні приписи про поховання і кладовища в населених пунктах краю. Розпорядження від 9 вересня 1784 р. зобов’язувало винести цвинтарі з середмістя за межі Львова. Невдовзі, у 1786 р. започатковано відомий Личаківський цвинтар та Жовківський (закритий 1856 р.), Городоцький (закритий 1875 р.) і Стрийський (закритий 1893 р.) цвинтарі. У травні 1786 р. заборонено поховання померлих, поки не виповнилося дві доби з моменту смерті. У тому ж році запроваджено медичний огляд покійників.
У жовтні 1788 р. на львівських рогатках запроваджено збір мита.
Більша частина вище згаданих управлінських нововведень у містах і містечках краю пов’язана з ініціативами представника освіченого абсолютизму на австрійському цісарському троні Йосифа II. Влітку 1773 р. він, на той час співправитель Марії-Терезії, відвідав Львів з шестиденним візитом, після якого висловив низку пропозицій щодо вдосконалення управління краєм. Вдруге Йосиф II побував у Львові у травні 1780, втретє — у 1783 р. уже як одноособовий правитель. Тоді з цісарем сталася несподівана пригода: у самому центрі міста, на Ринку, його карета, запряжена трьома парами коней, застрягла в болоті. Цей випадок наче символізував коло проблем, вирішення яких потребував новопридбаний край.
Після смерті Йосифа II Галичина тривалий час перебувала у епіцентрі франко-австрійського протистояння з чималою ймовірністю його втрати для Австрії. Загроза стала реальною під час франко-австрійської війни 1809 р. Тоді частини союзного з Наполеоном польського війська під командуванням князя Юзефа Понятовського, відірвавшись від австрійського експедиційного корпусу ерцгерцога Фердинанда, який 22 квітня 1809 р. зайняв Варшаву, через Городок (колона генерала О. Рожнєцького) і Жовкву (колона генерала Г. Камєнського) наблизилися до Львова і 27–28 травня зайняли місто, проголосивши відновлення польської державності. Військо розмістилося на площі Св. Юра. З усіх урядових будинків зняли австрійський герб (двоголового орла). 2 червня Ю. Понятовський оголосив про створення замість Галицького губернаторства Тимчасового центрального військового уряду обох провінцій Галичини під протекторатом Наполеона І на чолі зі Станіславом Замойським.
Головою Станового сейму призначено графа Теодора Потоцького, губернатором Ігнатія Потоцького. Комендантом Львова став полковник Блешинський, бургомістром замість усунутого Ф.-А. Лоренца міська верхівка обрала ювеліра Вацлава Кобервайна. Проте польське правління у місті тривало всього 24 дні: з наближенням загону австрійського генерала Еґермана польське військо 19 червня відступило зі Львова до Жовкви, а 21 червня у місті проголошено відновлення влади Австрії. Втім, австрійська влада виявилася номінальною, бо вже 28 червня до міста ввійшов союзний з Наполеоном 6-тисячний корпус російського генерала П. Меллера-Закомельського, який став фактичним господарем міста на п’ять з половиною місяців. Повноваження ж австрійської влади були настільки обмежені, що губернатор К. Вурмзер, який повернувся до Львова, під тиском обставин залишив місто — його функції перебрав призначений Олександром І комендант міста князь Д. Лобанов-Ростовський. Росіяни розраховували на приєднання Галичини до Росії. Але цього не сталося: за умовами франко-австрійського мирного договору, підписаного 14 жовтня 1809 р. у Відні, Львів і більшу частину Галичини повернуто під владу Австрії.
Після Віденського конгресу 1815 р. і створення Священного союзу абсолютистських держав-переможниць (Австрії, Пруссії, Росії), спрямованого проти визвольних рухів, в Австрійській державі майже на 30 років запанувала гнітюча атмосфера поліцейсько-бюрократичного режиму, репрезентованого урядом князя К. Меттерніха. Проводячи традиційну централізаторську внутрішню політику, віденський уряд здійснював курс на нівелювання національних особливостей та поступову асиміляцію підвладних Австрії народів, а в Галичині доповнював його певним протегуванням польської шляхти за рахунок обмеження інтересів українців.