Феодосій Стеблій
© Ф. Стеблій, 2016
Галицька автономія (1861–1914): інституційно-організаційний розвиток та формування сфери повноважень
«Свобода й автономія мусять нерозривно в’язатися з собою, а властиво автономія мусить опиратися вповні на основах горожаньської свободи».
Потреба реформування органів влади в Україні породжує значний науковий інтерес до вивчення історико-правових традицій формування взаємовідносин між державою та суспільством, які регіонально виникали на українських землях у ранньомодерний та модерний час. Особливу увагу привертає процес становлення системи органів влади у Галичині, який відбувався у контексті пошуку управлінських рішень для подолання міжнаціональних конфліктів у Австро-Угорщині шляхом її децентралізації. Галицький досвід автономного повітово-громадського самоврядування створив певні соціокультурні передумови для повернення втрачених управлінських традицій та відновлення західноєвропейських процедурних практик у сучасній Україні.
Серед вітчизняних дослідників вивченням функціонування системи органів влади в Галичині займаються, насамперед, львівські науковці. Аналізуючи правові засади діяльності окремих суб’єктів влади, правники свою увагу зосереджують на особливостях формування апарату управління Галичиною, на структурі та діяльності галицького намісництва[1]. Історики ж здебільшого концентруються на факторах вироблення крайової політики, яка здійснювалася Галицьким сеймом[2], намісниками[3]та Крайовою шкільною радою[4], а також вивчають вплив діяльності цих суб’єктів на динаміку та структуру міжнаціональних відносин. Проте процес формування системи органів влади в Галичині вимагає наукового переосмислення з врахуванням положень сучасної політичної теорії, теорії державного управління та конституційно-правової теорії. Тому у цьому нарисі насамперед буде показано особливості процесу автономізації Галичини, окреслено сферу повноважень галицької автономії, виокремлено етапи формування системи органів влади.
Воєнні поразки Австрійської імперії у війнах з Сардинським королівством, Францією та втрата Габсбурґами частини північноіталійських територій[5]у 1859 р. загострили потребу модернізації взаємовідносин між династією та суспільством, що започаткувало трансформацію устрою від абсолютизму до ліберального конституціоналізму з одночасним системним вдосконаленням державного механізму. Упродовж 1861–1914 рр. розвиток політичних органів влади[6]в Галичині еволюціонував у кілька етапів, які синхронізувалися з основними віхами формування політичної системи Австрійської імперії (з 1867 р. Австро-Угорщини), як на центральному, так і та крайовому (локальному) рівні.
Перший етап (1861–1865) пов’язують з початком т. зв. «конституційної ери», підвалини якої заклали Жовтневий диплом від 20 жовтня 1860 р. та Лютневий патент від 28 лютого 1861 р. Лютнева конституція від 28 лютого 1861 р. створила передумови для відновлення представницьких органів влади — крайових сеймів (ландтаґів) та сформованої їхніми делегаціями Державної ради. Частину австрійського конституційного законодавства складали крайові статути та крайові виборчі ординації (порядки) для окремих провінцій імперії, у тому числі для Галичини. Йдеться про ерцгерцогства Нижню Австрію, Верхню Австрію, герцогство Зальцбурґ, князівське графство Тіроль, край Форальберґ, герцогства Штирію, Каринтію, Крайну, а також Примор’я (місто Трієст та прилеглу територію, князівське графство Ґьорц і Ґрадіска, маркграфство Істрію), королівства Далмацію, Богемію, маркграфство Моравію, герцогство Верхню та Нижню Сілезію, королівство Галичини та Володимирії разом з Великим краківським князівством, герцогство Буковину, які усі разом входили до австрійської частини імперії — Цислейтанії. Крайовий статут визначав склад, інститути, органи та процедури їх формування, організацію діяльності та сферу повноважень провінційного ландтаґу, які, на загал, відповідали загальноімперським принципам, проте мали свої особливості. Такі ж характеристики були притаманні крайовим виборчим ординаціям. Зокрема, § 1, § 2 Крайового статуту для Галичини визначали, що провінція вирішуватиме краєві справи через крайове представництво — становий Сейм та Крайовий виділ (комітет), які очолював призначений імператором крайовий маршалок. Згідно § 3 Галицький сейм складався з 150 послів, з них: 9 вірилістів[7]та 141 обраних послів: від І курії великої земельної власності — 44; від ІІ курії міст та торгово-промислових палат — 23; від ІІІ курії сільських громад — 74[8].
1
Апарат управління Галичиною у складі Австро-Угорщини / [В. С. Кульчицький, І. Й. Бойко, О. І. Мікула, І. Ю. Настасяк] / Львівський національний університет імені Івана Франка. — Львів: Тріада плюс, 2002.— 88 с.; Кульчицький В., Присташ Л. Галицьке намісництво: структура і діяльність / Володимир Кульчицький, Лідія Присташ // Вісник Львівського університету. Серія юридична / Львівський національний університет імені Івана Франка. — Львів, 2003. — Вип. 38. — С. 90–95.; Моряк-Протопопова Х. Утворення, структура і діяльність Галицького намісництва (1849–1918 рр.) / Христина Моряк-Протопопова // Вісник Львівського університету. Серія юридична / Львівський національний університет імені Івана Франка. — Львів, 2006. — Вип. 43. — С. 67–72.
2
3
4
6
Політичні органи влади, або крайові політичні органи влади (нім. — Рolitische Behörde oder politische Landesbehörde) — спільна назва для означення представницьких органів (Vertretungsorgane) та органів управління (Verwaltungsorgane), яка застосовувалася у зв’язку з відсутністю розмежування законодавчої та виконавчої гілок влади в Австрійській імперії (Австро-Угорщині).
7
До вірилістів за посадою зараховувалися архиєпископи римо-католицького, греко-католицького та вірменсько-католицького обрядів зі Львова, єпископи римо-католицького та греко-католицького обрядів з Перемишля, єпископи римо-католицького обряду з Тарнува та греко-католицького обряду з Станіславова, ректори університетів у Кракові та Львові. До цього переліку у законодавчому порядку в 1866 р. був включений римо-католицький єпископ Кракова, або у випадку вакансії — адміністратор єпархії.
8
Die Verfassung der österreichischen Monarchie, nebst zwei Beilagen vom 28. Februar 1861. Beilage II, o): Landes-Ordnung und Landtags-Wahlordnung für das Königreich Galizien und Lodomerien sammt dem Herzogthume Krakau // Reichsgesetzblatt für das Kaisertum Österreich (R. G. Bl.). — Jahrgang 1861. — Stück IX. — Nr. 20. — S. 280–285.