Крайовий виділ був означений як орган управління Галицьким сеймом та його виконавчий орган, що контролював обіг коштів крайових фондів (бюджету), Крайового індемнізаційного фонду[9]та регулював використання крайового майна. Сейм мав право самостійно запроваджувати додаток до державних податків у розмірі не більше 10 % для наповнення крайового бюджету. Проте через господарську відсталість найбільшої за територією східної провінції імперії, потребу швидкого розвитку її інфраструктурних галузей та утримання високозатратного апарату доходи не покривали видатків, що створювало перманентну кризу крайових фондів. Щороку цей дефіцит компенсувався позиками з державного бюджету. В окремих випадках за рішенням імператора Державна рада надавала краю фінансову допомогою для подолання наслідків стихії чи неврожаю, розподілом якої займалося намісництво, а також ухвалювала підвищення вищезазначеного проценту додатку до державних податків.
Компетенція Галицького сейму визначалась § 18 та містила дещо «розмите» формулювання, охоплюючи: «І. Всі розпорядження щодо: крайової культури; громадського будівництва, яке ведеться за кошти крайового бюджету; благодійних установ, які дотуються з крайового бюджету; формування крайового бюджету та звіту щодо крайових податків та видатків; ІІ. Деталізовані розпорядження[10]на основі діючих законів щодо справ громад, церковних справ та шкільництва, утримання війська; ІІІ. Інші розпорядження, які торкаються добробуту або потреб краю, що регламентуватимуться особливими розпорядженнями стосовно діяльності сейму»[11].
Компетенція Сейму повністю дублювалася повноваженнями галицького намісництва, які 19 січня 1853 р. зазнали змін на основі об’єднаної реформи крайового адміністративно-територіальною устрою та судоустрою. Зокрема, намісництво визначалося найвищою структурною ланкою крайового управління, його компетенція поширювалася на усі справи політичного та поліцейського управління, справи віросповідань та освіти, торгівлю та промисли, справи крайової культури та будівництва, які не підпадали під контроль крайових фінансових органів або інших крайових інституцій. Першим галицьким намісником був призначений представник польської шляхти Аґенор Ґолуховский (старший) (1849–1859).
Згідно крайового виборчого порядку для Галичини від 26 лютого 1861 р. намісник визначався ключовою посадовою фігурою, яка відповідала за організацію та проведення виборів у краї. Призначення намісником дати виборів відбувалося після оприлюднення імператорського патенту про розпуск крайових представницьких органів влади та оголошення нових виборів, що було однією з ознак дуалізму організації політичної влади в Австрійській імперії. За розпорядженням намісника у крайових газетах публікувався розклад виборів для всіх курій, а у сільських виборчих дільницях — розвішувались плакати відповідного змісту. Намісник формував список виборців курії великої земельної власності, який також оприлюднювався у пресі. Списки виборців у містах формувалися міськими головами, а у повітах — повітовими головами. Повітовий голова передавав війту список осіб сільської громади, які за рівнем сплати податків могли обиратися до числа виборців, призначав виборчого комісара, конкретизував місце та час проведення виборів. Кількість виборців визначалася з розрахунку: 1 виборець — на 500 мешканців. У сільських громадах відбувалося двоступеневе «усне»[12]голосування у два етапи: 1) правибори — коли правиборці обирали виборців; 2) вибори — коли виборці безпосередньо обирали послів (депутатів)[13].
Намісництво у Львові та комісія намісництва у Кракові ще номінально залишались адміністративно-територіально розмежованими, їм підпорядковувались окружні та повітові органи виконавчої влади. Уся провінція ділилась на 17 округів (дистриктів), які охоплювали 176 повітових управлінь[14]. У цей час повітові управління територіально ще співпадали з межами судових повітів, які належали до відокремлених Львівського та Краківського судових округів[15]. 23 вересня 1865 р. поділ на дистрикти був ліквідований, що започаткувало централізацію крайового управління та скорочення адміністративного апарату в Галичині.
9
У 1853 р. у Галичині було утворено Індемнізаційний фонд (Grundentlastungsfond) для здійснення компенсаційного відшкодування (індемнізації) поміщикам за скасування феодальних повинностей за державний рахунок із залученням коштів крайового бюджету. У 1853 р. для забезпечення індемнізації уряд запровадив додаток до прямого податку у розмірі 8,75 %, який у 1854 р. сягав 11,5 %, у 1855 р. — 11,75 %, у 1856 р. — 14 %, у 1857 р. — 33 %. З метою покриття індемнізаційного боргу у 1851 р. державою було видано облігації під заставу ґрунтів підданих та краю, а перші виплати по них було здійснено у 1858 р. Згодом держава ввела практику позик крайовому бюджету для покриття потреб індемнізації, які Галичина повинна була до 1908 р. повернути у державний бюджет.
11
Die Verfassung der österreichischen Monarchie, nebst zwei Beilagen vom 28. Februar 1861. Beilage II, o): Landes-Ordnung und Landtags-Wahlordnung für das Königreich Galizien und Lodomerien sammt dem Herzogthume Krakau // R. G. Bl. — Jahrgang 1861. — Stück IX. — Nr. 20. — S. 282.
12
Наймасовіші виборчі зловживання у Галичині були пов’язані з «усним» голосуванням на виборах до Галицького сейму, до повітових та громадських рад. Члени виборчої комісії могли вписували у виборчі протоколи прізвища та імена кандидатів несвідомо з описками чи свідомо з помилками, що створювало підстави для того, щоб внаслідок процедури верифікації за рішенням відповідного представницького органу «небажаного» посла можна було позбавити його мандату.
13
Die Verfassung der österreichischen Monarchie, nebst zwei Beilagen vom 28. Februar 1861. Beilage II, o): Landes-Ordnung und Landtags-Wahlordnung für das Königreich Galizien und Lodomerien sammt dem Herzogthume Krakau // R. G. Bl. — Jahrgang 1861. — Stück IX. — Nr. 20. — S. 286–294.
14
На Західну Галичину припадало 4 дистрикти, які охоплювали 48 політичних повітів, а на Східну — 13, які охоплювали 128 повітів.
15
Verordnung der Minister des Innern, der Justiz und der Finanzen vom 19. Jänner 1853, womit die Allerhöchsten Entschließungen über die Einrichtung und Amtswirksamkeit der Bezirksämter, Kreisbehörden und Statthaltereien, über die Einrichtung der Gerichtsstellen und das Schema der systemisirten Gehalte und Diäten-Classen, sowie über die Ausführung der Organisirung für die Kronländer Oesterreich ob und unter der Enns, Böhmen, Mähren, Schlesien, Galizien und Lodomerien mit Krakau, Bukowina, Salzburg, Tirol mit Vorarlberg, Steiermark, Kärnthen, Krain, Görz, Gradiska und Istrien mit Triest, Dalmatien, Kroatien und Slawonien, Siebenbürgen, die serbische Wojwodschaft mit dem Banate kundgemacht werden // R. G. Bl. — Jahrgang 1853. — IV Stück. — Nr. 10. — (Allerhöchste Bestimmungen über die Einrichtung und Amtswirksamkeit der Statthaltereien). — S. 91—100.