Досягнувши політичного консенсусу з угорцями, Франц Йосиф І 2 січня 1867 р. видав патент про початок конституційних перетворень у руслі австро-угорського дуалізму. Фактично за цим документом відбулося повне перезавантаження політичної системи: оголошувалися розпуск усіх ландтаґів під приводом завершення 6-річного терміну їх каденції та призначалися чергові вибори, а також обґрунтовувалась потреба безумовного скликання Державної ради для обговорення та прийняття змін до конституції[28].
У цій ситуації офіційний Відень був змушений йти на поступки галицьким полякам, щоб під час конституційних перетворень здобути їхню підтримку та забезпечити безумовну участь Галицької делегації у Державній раді. Перед черговими виборами у виборчий модус до Галицького сейму закладалися положення, які з одного боку упривілейовували галицьку шляхту та міщанство, а, з іншого, — суттєво обмежували виборчі права селян. 16 січня 1867 р. найвищу санкцію здобули зміни § 11, § 13 крайового виборчого порядку від 26 лютого 1861 р., згідно яких у ІІ курії міських громад запроваджувались прямі одноступеневі вибори. Активне та пасивне виборче право визнавалось для заможних міщан, які входили до 2/3 списку найбільших платників податків з врахуванням положень § 17 крайової ординації. Водночас виборче право додатково надавалось певній категорії виборців, які допускалися до виборів у громадські ради міст згідно виборчого порядку для громадських рад від 12 серпня 1866 р. Це положення суттєво збільшило кількість виборців у міській курії та забезпечило тут шляхті додатковий голос.
У ІІІ курії сільських громад зберігалося двоступеневе голосування. Активне виборче право тут належало тим правиборцям, які входили до 2/3 списку найбільших платників податків, а пасивне — для всіх чоловіків, які досягли 30 річного віку, та сплачували будь-які податки. До кола правиборців зараховувалися також особи, які володіли виборчим правом згідно виборчого порядку для громадських рад від 12 серпня 1866 р. Це означало, що у ІІІ курії, як і у ІІ курії, шляхта також одержала право додаткового голосу[29]. Запровадження прямих виборів у ІІ курії було покликане збільшити співвідношення 1 мандату до кількості голосуючих міщан, щоб хоч якось зрівноважити розподіл виборців між куріями. Водночас сільські громади залишались найневідповідніше представленими за вищезгаданим критерієм, що порушувало принцип рівності їх представництва та репрезентативність голосування.
Започатковуючи надання галицьким полякам т. зв. «освітніх концесій», Франц Йосиф І 25 лютого 1867 р. погодився на часткову полонізацію правничого факультету Львівського університету[30]. Після його коронації 8 червня 1867 р. короною Св. Стефана у Будапешті найвищу санкцію 22 червня 1867 р. здобув скандальний крайовий закон про мову викладання у народних та середніх школах Галичини. Замість німецької мови у середніх школах повсюдно запроваджувалась польська. Українська мова викладання зберігалася лише у «2,5» школах — у 4-х нижчих класах вищої Академічної гімназії у Львові[31], у Другій українській гімназії у Львові та нижчій Реальній гімназії у Бродах[32]. З 22 червня 1867 р. польська запроваджувалась також у єврейські середні школи[33]. Оскільки рішення про відкриття нових державних шкіл або їх утраквізації ухвалював Галицький сейм, де панувало засилля польської більшості, то українці були змушені самостійно організувати просвітницьку діяльність серед населення за посередництвом відповідних товариств.
Довершуючи надані полякам «освітні концесії», Франц Йосиф І 25 червня 1867 р. санкціонував закон про Крайову шкільну раду, яка з початком своєї діяльності 24 січня 1868 р. перетворилася на потужний інструмент полонізаційної політики у Галичині[34]. Крайова шкільна рада була виведена із структури галицького намісництва та наділена безпрецедентно надширокими повноваженнями у порівнянні з подібними інституціями інших провінцій Цислейтанії. Водночас вона була колегіальним органом та формувалася з керівництва намісництва, представників Крайового виділу, вищого духовенства римо-католицького, греко-католицького та вірменсько-католицького обрядів, педагогічного середовища, делегатів від магістратів Кракова та Львова, іменованих імператором осіб. Монополізуючи управління народним та середнім шкільництвом у Галичині, вона безпосередньо підпорядковувалася міністерству віросповідань та освіти.
28
Kaiserisches Patent vom 2. Jänner 1867, giltig für Böhmen, Dalmatien, Galizien und Lodomerien mit Krakau, Österreich unter und ob der Enns, Salzburg, Steiermark, Kärnten, Krain, Bukowina, Mähren, Schleisien, Tirol, Voralberg, Istrien, Görz und Gradiska und Triest mit seinem Gebiete // R. G. Bl. — Jahrgang 1867. — Stück I. — Nr. 1. — S. 1–3.
29
Gesetz vom 16. Jänner 1867, womit die §§. 11 und 13 der Landtagswahlordnung abgeändert werden // L. G. Bl. — Jahrgang 1867. — Stück II. — Nr. 4. — S. 7–8.
30
Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі — ЦДІА України у м. Львові). — Ф. 146 (Галицьке намісництво, м. Львів). — Оп. 4. — Спр. 2037. — Арк. 27–28.
31
Водночас у 4-х вищих класах вищої Академічної гімназії у Львові запроваджувалась польська мова викладання.
32
Gesetz vom 22. Juni 1867, betreffend die Unterrichtssprache in den Volks- und Mittelschulen im Königreiche Galizien und Lodomerien mit dem Großherzogsthume Krakau // L. G. Bl. — Jahrgang 1867. — Stück V. — Nr. 13. — S. 21–23.
33
Verordnung des galizischen Landesschulrates vom 22. Juni 1867 Zl. 1224, womit das Gesetz über die Unterrichtssprache in den israelitischen Schulen durchgeführt wird // L. G. Bl. — Jahrgang 1867. — Stück V. — Nr. 12. — S. 17–18.
34
Kundmachung der k. k. Statthalterei vom 6. Juli 1867 Z. 5306 Pr., betreffend die Einsetzung eines Landesschulrates für das Königreich Galizien und Lodomerien mit dem Großherzogsthume Krakau; Organisations-Regulativ, betreffend die Einsetzung eines Landesschulrates im Königreiche Galizien und Lodomerien mit dem Großherzogsthume Krakau // L. G. Bl. — Jahrgang 1867. — Stück IV. — Nr. 12. — S. 18–19.