Трапилося так, що Грушевському допоміг високопоставлений більшовик Григорій Ломов – далекий родич Михайла Сергійовича, тому при зустрічі 15 квітня 1931 року з начальником таємно-політичного відділу ОДПУ Яковом Аграновим Грушевський категорично відмовився від своїх «зізнань», заперечував версію про існування УНЦ і свою керівну роль у цій «організації». Всі свої попередні показання він пояснював «хворобливим станом».
Підготовка відкритого політичного процесу була зірвана. Тепер, коли Михайло Сергійович відмовився від всіх показань, старання чекістів виявилися марними, тому на вищому рівні було ухвалено рішення – Грушевського звільнити. У 1932 році, коли відбувся процес над «членами» «Українського національного центру», обвинувальний вирок був ухвалений стосовно п’ятдесяти чоловік – всіх, окрім Грушевського, якого називали керівником цього «центру»!
Всі ці події підірвали здоров’я Михайла Сергійовича, і дружина, рятуючи чоловіка, вивезла восени його на лікування до Кисловодська. Можливо, вона сподівалася на цілющі кавказькі води, але марно – здоров’я чоловіка тільки погіршувалося.
Невідомо, чи могла допомогти Грушевському операція – але вона його убила. 25 листопада 1934 року Михайло Сергійович Грушевський несподівано помер, не витримавши операції. Поховали його на Байковому кладовищі в Києві, де вже знайшли спокій видатні українські діячі: Антонович, Лисенко, Грінченко, Нечуй-Левицький, Леся Українка.
Сумна звістка сколихнула галичан, і вони в своїй газеті «Рідна школа» так висловилися в некролозі: «На Байковому кладовищі в Києві виросла нова могила. У ній знайшов спокій найвидатніший історик України, великий учитель і духовний вождь покоління Всеукраїнського руху, президент Української держави в 1917—1918 роках, в’язень царизму під час світової війни і в’язень Червоної Москви в останні роки свого трудового життя Михайло Грушевський».
На могилі встановлений надгробний пам’ятник з лаконічним написом: «Михайло Грушевський»…
Володимир Великий
(?—1015)
Великий князь Київський, хреститель Русі
«Подиву гідно, скільки добра зробив він Російській землі», – писав автор «Повісті минулих літ» про князя Володимира Святославича. І дійсно, час його княжіння – це розквіт Давньоруської держави, зміцнення її міжнародного становища. При ньому розвивалися землеробство і ремесла, почала розвиватися і руська культура. Ну а прийняття християнства стало справжнім переворотом, що відновив Київську Русь і укріпив центральну владу князя.
Володимир був незаконнонародженим сином войовничого Святослава, київського князя, який здійснив похід на хазар і по дорозі назад з Болгарії в Русь був убитий печенігами.
Матір’ю Володимира, згідно з літописом, була ключниця княгині Ольги Малуша. Ймовірно, Ольга була незадоволена любов’ю сина до рабині, нехай навіть і знатного походження, тому і відіслала Малушу в село Будутино, де у неї і народився син. Малолітній Володимир виховувався при дворі Ольги, під наглядом свого дядька Добрині, оспіваного в билинах під ім’ям Добрині Никитича. У сім років батько посадив Володимира намісником Великого Новгорода, де він провів близько восьми років, навчаючись тонкощам правління.
Після смерті Святослава між його дітьми почалися усобиці. Старший син Ярополк, посаджений на княжіння в Києві, обурився тим, що брат Олег не виявляє йому належної пошани і не присилає данину. У 977 році Ярополк пішов на брата війною й убив його. Дізнавшись про вбивство Олега, Володимир, як стверджує Нестор-літописець, злякався і втік до Скандинавії, а Ярополк оволодів і Новгородським князівством. Проте через рік Володимир, найнявши за морем дружину і, ймовірно, пообіцявши воїнам багату здобич, повернувся до Новгорода, вигнав намісників Ярополка і наказав їм передати господареві: «Володимир іде на тебе, готуйся до бою з ним». Новгородський князь зібрався воювати з Ярополком, опираючись на союз з полоцьким князем Рогволдом. На це ж розраховував і його брат. І кожен з суперників прагнув для зміцнення союзу посватати половецьку княжну Рогнеду. У цій справі успіх супроводив Ярополка – законного київського князя, а Володимиру відмовили в досить образливій формі, що прискорило розв’язку конфлікту. Володимир блискавично зібрав військо і негайно рушив на Полоцьк. Напад був несподіваним для Рогволда. У результаті полоцький князь і його дружина були убиті, а Рогнеду Володимир узяв собі за дружину, тим самим позбавивши Полоцьку землю самостійності і навіть автономії у складі давньоруської держави. Згодом від цього шлюбу у Володимира народилося шестеро дітей.