Державний і політичний діяч, Президент України в 1994—2005 рр.
Революції, що дарують народу свободу, – це святе. Але революції не можуть бути вічними, жодна країна не стане державою і жоден етнос не стане Народом з великої літери, якщо постійно знаходитиметься в революційному стані. Україна в середині 1990-х років втомилася від революцій. Саме тому люди і віддали свої голоси Леоніду Кучмі, політикові-практикові, який відрізнявся від своїх суперників з президентської гонки саме своєю спрямованістю на наведення економічного ладу.
Майбутній Президент України народився 9 серпня 1938 року в селі Чайкине Чернігівської області, на поліських болотах.
Коли вибухнула війна, Данило Прокопович Кучма пішов на фронт і в 1944 році пропав безвісти десь під Новгородом, а решта родини (мати Парасковія Трохимівна і троє дітей) пережила гітлерівську окупацію. У 1955 році Леонід покинув рідні пенати і відправився поступати до інституту. Тоді ж він вперше в житті узяв в руки гроші, дбайливо накопичені матір’ю-колгоспницею.
Юнак, що виріс у бідності, насамперед з’ясував, що на фізтеху Дніпропетровського університету – кузні кадрів для промисловості, що бурхливо росте, – найбільша стипендія. І не роздумуючи, поступив саме туди. Леонід з дитинства мав здібності до точних наук, тому вчився непогано, проявивши себе і в громадській роботі. Компенсуючи невеликий зріст, самолюбний хлопець завжди і у всьому прагнув бути першим. Кривдників притискував по комсомольській лінії, зате друзям допомагав усім, чим міг. І взагалі був, як то кажуть, душею компанії, не пропускаючи жодного студентського «заходу».
У 1960 році Леонід успішно закінчив Дніпропетровський державний університет і отримав спеціальність інженера-механіка. Протягом 15 років він працював у ракетно-космічному конструкторському бюро «Південне» інженером, потім старшим інженером, провідним конструктором, помічником головного конструктора. Молодий фахівець відразу ж почав наглядати супутницю життя, і незабаром після приходу в КБ на очі йому потрапила миловидна Люда Талалаєва, що співала в самодіяльному хорі. Людмила, хоч і була росіянкою, родом з уральського міста Воткинська, чудово виконувала українські пісні, добре готувала і взагалі стала ідеальною подругою Леоніда. У 1962 році вони одружилися, і незабаром у молодят народилася дочка Олена.
У той час 28-річний Кучма вже був провідним конструктором КБ «Південне» і возив розробки заводу для випробувань на космодром Байконур. Під час підготовки до чергового пуску на стартовому майданчику сталося ЧП – загорілася ракета. Військові і цивільні чини, присутні на старті, кинулися врозтіч: всі пам’ятали про недавню катастрофу, що погубила десятки людей, включаючи Верховного маршала артилерії Недєліна. Не втратив самовладання лише Леонід Кучма, який і організував гасіння готової вибухнути ракети. Незабаром після цих подій він був висунутий на Державну премію, але ті, хто вирішував це питання, сказали: «Молодий ще, нехай попрацює».
З 1975 по 1982 рік Леонід був секретарем партійної організації КБ «Південне», потім чотири роки працював першим заступником генерального конструктора КБ, а з 1986 по 1992 рік – генеральним директором виробничого об’єднання «Південний машинобудівний завод». У 1990 році Кучма захистив кандидатську дисертацію, а через два роки отримав звання професора. Нині він – член ряду Академій наук, що має немало урядових нагород, серед яких найпрестижніша в СРСР Ленінська премія за розробку ракет СС-18 і СС-20 і Державна премія України у сфері науки і техніки (1993).
Професійна політична діяльність Кучми почалася з обрання його народним депутатом Верховної Ради України в березні 1990 року. Він був серед тих депутатів, які наступного року ухвалили доленосне для України рішення, проголосивши її незалежність.
У жовтні 1992 року Президент України Леонід Кравчук призначив Кучму прем’єр-міністром нового реформаторського уряду молодої республіки і доручив йому проведення грошової реформи. Проте майже за рік його «прем’єрствування» «прориву до ринку» так і не відбулося. Вже через пару місяців інфляція в Україні підскочила в три рази, рвонули вгору ціни на енергоносії, почали зупинятися заводи. А прем’єр все кидався між президентом і Верховною Радою, вимагаючи додаткових повноважень, і погрожував відставкою у разі невиконання цих вимог. Проте незабаром не тільки ліміт надповноважень, але і ліміт довіри главі уряду був повністю вичерпаний.
Хитрий Кравчук все розрахував правильно: Кучма ніколи не зважиться на серйозні зміни. Який «риночник» з людини, яка все життя була упевнена, що «економіка» і «держзамовлення» – синоніми? До того ж президентові було дуже зручно перекласти відповідальність за неминуче погіршення становищя в країні на вже «відіграну» фігуру. В той момент ніхто не міг собі навіть уявити, що саме ця фігура через рік переграє самого Кравчука.