Польський король щедро нагородив запорожців за подвиги під Хотином, але козацького гетьмана це не радувало – йому вже недовго лишалося жити. Після тривалої хвороби Петро Конашевич-Сагайдачний помер у Києві 20 квітня 1622 року на руках у своєї дружини Анастасії від ран, отриманих у Хотинському бою.
Паскевич Іван Федорович
(1782—1856)
Військовий і державний діяч, генерал-фельдмаршал
За переказами, родина Паскевичів походила з українського потомственого козацького роду полтавського полку, який бере свій початок від Паська, старшини в армії гетьмана Богдана Хмельницького. Іван Паскевич народився 8 (19) травня 1782 року в Полтаві. Його батько посідав посаду голови Верховного земського суду. Разом з другим сином, Степаном, він віддав Івана в Пажеський корпус. Серед інших учнів корпусу Іван був представлений імператорові Павлу I, в 1798 році дістав звання камер-пажа, а потім – лейб-пажа. Здібний хлопець сподобався імператорові, і при випуску з корпусу був зарахований в поручики лейб-гвардійського Преображенського полку.
Після правління Олександра I кар’єра Івана Паскевича дещо сповільнилася. Шанс проявити себе молодому офіцерові випав в 1806 році, коли почалася Російсько-турецька війна. Іван потрапив в розпорядження генерала Міхельсона, який був призначений командуючим армією південного напрямку і вступив до Молдавії. У березні 1806 року колона військ вночі збилася з шляху. Паскевич самостійно зміг знайти дорогу, за що згодом був нагороджений орденом Святого Володимира IV ступеня.
У червні 1809 року Іван Паскевич отримав звання полковника і став командиром Вітебського мушкетерського полку, а в листопаді 1810 року він уже генерал-майор і командир 26-ї піхотної дивізії.
Коли війська Наполеона вторглися на територію Російської імперії, дивізія входила до складу Другої армії під командуванням П. І. Багратіона. Перед Смоленською битвою на початку серпня 1812 року Паскевичу вдалося переконати вищих начальників дати бій не у відкритому полі, де росіяни явно поступалися супротивникові і були б швидко розбиті, а в самому місті. Нав’язавши французам важкі міські бої, російські частини змогли перегрупуватися і виграти так необхідний на той момент час. У Бородінській битві Іван Паскевич зі своєю дивізією відчайдушно захищав (під час бою під ним було убито двох коней) редут на Курганній висоті, що увійшов до історії під назвою «батареї Раєвського». З шести полків 26-ї дивізії в строю залишилося близько 1200 чоловік – одного полку. Потім Паскевич воював під Малоярославцем, Вязьмою, Красним, був нагороджений орденом Святого Володимира II ступеня. Під час закордонного походу російської армії 1813—1814 років дивізія Паскевича відзначилася у Битві народів під Лейпцігом 4—7 (16—19) жовтня 1813 року, після якої її командир отримав звання генерал-лейтенанта і був нагороджений орденом Святої Анни I ступеня. У січні 1814 року Івана Федоровича призначили командиром 2-ї гренадерської дивізії, разом з якою він брав участь в узятті Парижа в березні того ж року. Саме там, в Парижі, на одному з прийомів імператор Олександр I познайомив Паскевича зі своїм молодшим братом – тоді ще 18-річним Великим князем Миколою Павловичем, а згодом – імператором Миколою I. Ця зустріч переросла в дружбу, що визначила не тільки подальше життя генерала Паскевича, але і багато в чому хід історії Росії в другій чверті XIX століття.
У 1817 році Іван Федорович одружився з Єлизаветою Олексіївною Грибоєдовою, троюрідною сестрою О. С. Грибоєдова. Через вісім років, після повстання декабристів, він вступився за автора «Горя з розуму» перед царем і зумів відвести звинувачення від свого родича. Треба сказати, що заступництво генерала стосувалося не тільки людей з вищого світу. Коли в 1816 році спалахнув так званий Смоленський бунт, Паскевич зумів розібратися в справі і встановив, що головна причина бунту – безконтрольне хабарництво місцевих чиновників. Після цього звинувачення з переважної більшості селян були зняті.
В часи правління Миколи I Паскевич став однією з найбільш довірених осіб імператора. У 1826 році він був направлений на Кавказ як помічник (фактично контролер) головуправляючого А. П. Єрмолова. Ставши в 1827 році замість Єрмолова командиром Окремого Кавказького корпусу і намісником на Кавказі, І. Ф. Паскевич здійснив ряд блискучих перемог спочатку в Російсько-перській (1826—1828 рр.), а потім Російсько-турецькій (1828—1829 рр.) війнах.