У 1978 році, через незгоду з включенням ППО до складу прикордонних військ, П. Ф. Батицький покинув посаду головнокомандуючого ППО. Помер Павло Федорович 17 лютого 1984 року в Москві.
Єременко Андрій Іванович
(1892—1970)
Воєначальник, маршал, полководець, що зіграв значну роль у Великій Вітчизняній війні
Син українського селянина, він народився 2 (14) жовтня 1892 року в селі Марківка (нині селище міського типу Луганської області), свою долю з армією пов’язав у 1913 році. Точніше, був змушений пов’язати – прийшов час призову. Через рік почалася війна, рядовий Єременко воював спочатку в Галичині, потім на Румунському фронті. Коли Луганщина була зайнята німецькими військами, Андрій організував партизанський загін, що боровся з окупантами. Згодом цей загін влився в Червону армію.
У роки громадянської війни Андрій Єременко служив у 1-й Кінній армії С. М. Будьонного, пройшов шлях від рядового червоноармійця до начальника штабу полку. Після війни були роки навчання – у 1923 році молодий командир закінчив Вищу кавалерійську школу, в 1925-му – курси удосконалення комскладу, в 1935-му – Військову академію імені Фрунзе. З серпня 1937 року А. І. Єременко командує кавалерійською дивізією, а з 1938 року – 6-м кавалерійським корпусом, разом з яким брав участь у поході Червоної армії до Західної України і Західної Білорусії, а потім до Литви.
У січні 1941 року Андрій Єременко був призначений командуючим 1-ю Червонопрапорною армією на Далекому Сході. Тут його і застала звістка про напад фашистської Німеччини на СРСР. Через вісім днів після початку війни Єременка викликали до Москви, де він був призначений заступником командувача Західним фронтом, на який припав один з найважчих ударів німецьких військ. У ході боїв Андрій Іванович був поранений, після лікування його перевели на посаду командувача знов створеним Брянським фронтом. Під час боїв частини фронту на чолі з командувачем були оточені, при спробі прорвати оточення в жовтні 1941 року він був серйозно поранений і евакуйований до Москви спеціально присланим літаком.
У грудні того ж 1941 року Єременко прийняв командування 4-ю ударною армією. Саме ця армія добилася серйозного успіху в зимовому контрнаступі під Москвою, за місяць відкинувши ворога на 250 км і оточивши з півночі Ржевське, а з півдня Великолуцьке угруповання німців. На початку 1942 року Андрій Іванович під час бомбардування знову був поранений, але відмовився покинути передову. Тільки майже через місяць він був доставлений у госпіталь, де лікувався до серпня 1942 року.
Надалі А. І. Єременко, призначений командуючим Південно-Східним фронтом (з вересня 1942 року перейменований в Сталінградський), вніс значний внесок до організації оборони Сталінграда. У листопаді 1942 року частини під командуванням А. І. Єременка прорвали оборонні рубежі німців на південь від Сталінграда і з’єдналися з військами генерала М. Ф. Ватутіна. Це дозволило замкнути кільце оточення навколо 6-ї німецької армії генерала Паулюса. Сталінградська битва і розгром німецького угруповання стали переломним моментом у війні і дозволили СРСР змінити її хід у свою користь.
З квітня 1943 року А. І. Єременко командував Калінінським, далі – 1-м Прибалтійським фронтом. Потім він знову був переведений на південний напрямок. Під його командуванням окрема Приморська армія ударом з Керченського плацдарму з’єдналася з військами 4-го Українського фронту, звільнивши таким чином Крим від загарбників. Перейшовши на посаду командувача 2-м Прибалтійським фронтом, Єременко очолив наступальну Режицько-Двінську операцію, в ході якої радянські війська завдали могутнього удару на білоруському напрямку. За цю операцію А. І. Єременку присвоїли звання Героя Радянського Союзу. Закінчував війну Андрій Іванович на посаді командуючого 4-го Прибалтійського фронту (з березня 1945 року). Під його керівництвом була проведена Моравсько-Остравська операція, в ході якої були звільнені Словаччина і східні райони Чехії.
Після війни Андрій Іванович керував Прикарпатським (1945—1946), Західно-Сибірським (1946—1953) і Північно-Кавказьким (1953—1958) військовими округами. 11 березня 1955 року А. І. Єременку присвоїли звання маршала Радянського Союзу. З 1958 року він – генеральний інспектор Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Помер А. І. Єременко 19 листопада 1970 року в Москві.