Розповсюдження писемності супроводжувалося створенням бібліотек. Князь Ярослав був відомий не тільки тим, що сам «до книг проявляв старанність, часто читаючи їх і вночі і вдень», але і тим, «що зібрав книгопереписувачів премного, які перекладали з грецького на слов’янську мову». Ці книгопереписувачі написали і переклали безліч книг, що поклали початок бібліотеці при соборі Святої Софії, таким чином, заснувавши першу на Русі бібліотеку. За підрахунками істориків, у бібліотеці налічувалося до 950 томів рукописних книг.
Ярослав Мудрий перед смертю розділив землі Київської Русі між своїми синами: «Ось я доручаю стіл мій у Києві старшому синові моєму і братові вашому Ізяславу; а Святославові даю Чернігів, а Всеволоду – Переяславль, а Ігорю – Володимир, а В’ячеславу – Смоленськ. І так розділив між ними міста», – записав літописець. Одночасно Ярослав зробив їм і батьківське повчання: «Ось я покидаю світ цей, сини мої; майте любов між собою, тому що всі ви брати, від одного батька й однієї матері. І якщо житимете в любові між собою, Бог буде у вас і підкорить вам ворогів. І мирно житимете. Якщо ж у ненависті житимете, в розбратах і сварках, то загинете самі і погубите землю батьків своїх і дідів своїх, які добули її працею своєю великою; але живіте мирно, слухаючись брат брата». Ярослав заборонив дітям «переступати межі братів і зганяти з їх столу» і сказав Ізяславу:
«Якщо хто захоче образити брата свого, ти допомагай тому, кого кривдять».
Ярослав помер у Вишгороді. Всеволод, що знаходився при батькові, перевіз тіло до Києва. «Плакали після нього люди; і, принісши, поклали його в труну мармурову в церкві Святої Софії. І плакали після нього Всеволод і весь народ», – записав літописець.
Безсумнівно, роки правління Ярослава Володимировича Мудрого є найвищою точкою в розвитку Давньоруської держави: в одне ціле були об’єднані всі руські землі, припинені усобиці. Значно зміцніла Руська православна церква. Держава стала сильною, розцвіла руська культура. І, напевно, тому Ярослав отримав прізвисько Мудрий. Саме таким він і залишився у вдячній пам’яті нащадків.
Хмельницький Богдан (Зиновій) Михайлович
(1595?—1657)
Видатний державний і військовий діяч, гетьман України
Про початок життєвого шляху Богдана Хмельницького відомо небагато. Існує безліч легенд, дум, оповідей, але точні біографічні дані вельми мізерні. Більшість дослідників вважають, що Богдан (Зиновій) народився в Чигирині (хоча деякі називають Черкаси, Жовкву, Суботів) у родині дрібного православного українського шляхтича, що мав, як і будь-який шляхтич, свій фамільний герб. Початкову освіту Богдан здобув у братській школі в Києві, а потім пройшов повний курс (8 років) в єзуїтській колегії у Львові. На той час ця освіта була вельми солідною. Він знав польську мову і латинь, а вже знаходячись в турецькому полоні, оволодів татарською і турецькою, потім і французькою. Його батько, Михайло Хмельницький, служив у польського магната Жолкевського, потім у його зятя Даниловича. Він був підстаростою і чигиринським сотником, за службу отримав хутір Суботів. Подорослішавши, в реєстрове козацьке військо поступив і Богдан. У 1620 році в битві з турками під Цецорою батько загинув, а Богдан потрапив у полон і пробув два роки в Константинополі, поки не був викуплений матір’ю і побратимами батька. Після звільнення він виїхав на Запорожжя, де брав участь у морських походах на турок. У 1629 році козаки під його керівництвом побували під самим Константинополем і повернулися з багатою здобиччю. Авторитет його серед запорожців був вельми високий.
Після довгого перебування на Запорожжі Богдан повернувся до Чигирина і незабаром одружився (йому вже було за 30 років) на сестрі ніжинського полковника Сомка – Ганні. Від неї він мав кількох дітей, але достовірно відомо тільки про трьох синів і двох дочок. В антипольських козацьких повстаннях, що розвернулися в той період, ім’я Хмельницького не зустрічається. Він був лояльний до Польщі, і поляки призначили його чигиринським сотником. Після придушення повстання Острянина і Гуні поляки провели «ординацію», що різко обмежувала права реєстрових козаків. Тоді козацька рада в Києві вибрала посольство до польського короля, яке повинне було вітати монарха, виявити йому вірність і просити зберегти за козаками їх землі і призначити платню. Одним з чотирьох учасників посольства був Хмельницький.