На початку січня 1649 року під гуркіт гармат і дзвін дзвонів відбувся урочистий в’їзд Хмельницького до Києва. Тут його чекав єрусалимський патріарх Паїсій, що їхав до Москви. Від імені всього православного світу він привітав Хмельницького з перемогами, розгрішив його і благословив на нову війну проти «латинства». Потім Хмельницький відправився до Переяслава. Сюди до нього почали прибувати посли сусідніх держав, що шукали вигоди від союзу з козаками. Був укладений договір з Туреччиною проти Польщі, за яким козакам надавалося право вільного плавання по Чорному морю і безмитної торгівлі. Семиградський князь з (Угорщини) Д’єрдь Ракоці, претендент на польський престол, пропонував спільно піти на Польщу, щоб добути корону йому. За це він обіцяв свободу православ’я, а Хмельницькому – удільну державу в Україні з Києвом. Пропонували дружбу волоський і молдавський господарі. Дізнавшись, що у молдавського господаря є дочка, Хмельницький просив її руки для свого сина Тимофія. Посол російського царя привіз у подарунок хутра і побажання успіхів (цар, як і раніше, ухилявся від відкритого розриву з Польщею). Прибули посли і від польського короля. Вони привезли Хмельницькому грамоту на гетьманство, булаву, усипану сапфірами, і червоний прапор із зображенням білого орла. І це в той час, коли сейм вирішив створити армію і скликати ополчення для утихомирення України, оскільки народне повстання продовжувалося. Королівську місію Хмельницький прийняв холодно, сказавши: «Я вас, усіх ляхів, переверну догори ногами і розтопчу так, що всі будете у мене під ногами… Раніше за свою образу і збиток воював, тепер воюватиму за нашу православну віру…» Він вже готувався до нової війни. Його посол у Москві Мужиловський просив у царя надати допомогу у війні з Польщею і дозволу донським козакам діяти разом з українцями. За винятком відкритого втручання, Москва погодилася надавати будь-яку допомогу.
Навесні польські війська і ополчення під командуванням Лянцкоронського, Фірлея і Ієремії Вишневецького з’явилися на Волині. У відповідь Хмельницький видав універсали із закликом до війни, в селах залишилися лише люди похилого віку, каліки, жінки і діти. Прибули татари з ханом Іслам-Ґіреєм, донські козаки і загони українців, що проживали в межах Московської держави. Хмельницький в липні обложив Збараж, де знаходилися польські війська. До обложених на допомогу з 20-тисячним військом відправився сам Ян Казимир. Римський папа прислав королю освячений прапор і меч. Залишивши піхоту під Збаражем, Хмельницький з кіннотою і татарами поспішив назустріч. 5 серпня при Зборові відбулася битва. Тільки на другий день козаки і татари увірвалися в польський табір. Раптом Хмельницький припинив бій. Для поляків це було порятунком. Річ у тому, що напередодні хан отримав від короля 200 тисяч талерів і обіцянку платити щорічно 90 тисяч. Тому Іслам-Ґірей вийшов з бою і пригрозив Хмельницькому напасти на нього, якщо той не зупинить битву.
Після цього відбулася особиста зустріч короля і гетьмана, а потім, 8 серпня, був підписаний Зборівський мирний договір. Хмельницький присягнув на вірність Речі Посполитій, але на дуже вигідних умовах: війську надавалася широка автономія, реєстр був збільшений до 40 тисяч, з Гетьманщини (Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства) виганяли шляхту, єзуїтів і євреїв, Митрополит Київський мав засідати в сенаті, унія ліквідовувалася. Але договір мав бути затверджений сеймом, і гетьман чудово розумів, що цього не буде, бо поляки не потерплять на своїй території православну козацьку область. У виграші від цього миру були тільки татари. У цілому договір опинився неприйнятний для виконання ні Хмельницьким, ні поляками. Митрополита в сенат не допустили. Коли ж гетьман почав складати реєстр, то виявилось, що кількість його війська перевищувала норму. Ті, що залишилися поза реєстром, повинні були знов стати селянами і стати під владу панів. Це викликало хвилювання в народі, особливо після того, як польські пани почали повертатися в свої маєтки і вимагати від селян виконання колишніх повинностей. Знов почалися повстання, а гетьман, що твердо вирішив виконувати договір, почав пригнічувати ці виступи, не зупиняючись навіть перед крайньою жорстокістю: вішав, саджав на палю. Все це вилилося у відкрите повстання проти самого Хмельницького, яке насилу вдалося придушити. Призвідників на чолі з Худолієм стратили. Польські війська, тим часом, не соромлячись порушили кордони козацького краю.