30 вересня 1943 р. в. о. начальника штабу Українського партизанського руху Соколов — секретарю ЦК КП(б)У Коротченку: «Командир «Української Повстанської Армії» (УПА) Тарас Боровець цілком припинив боротьбу з німцями та посилив активні дії проти партизанів, видавши з цього приводу спеціальний наказ» [20]
Виникає природне питання: що спонукало Бульбу-Бо-ровця «припинити боротьбу» та «видати спеціальний наказ»!
Відповідь знаходимо в такому документі.
Свідчить один із «польових командирів» УПА, безпосередній учасник події, вже відомий читачеві «Юрко-Омель-ко»: 9 березня 1943 р. в с. Золотолин Стидинського р-ну на Костопільщині в хаті священика М. Жильчука відбулася зустріч «Бульби» з представниками ОУН — «Сонаром» (це один із командирів УПА Василь Івахів — Д. Я.), «Дубовим», «Охрімом» та «Омельком» (тобто автором споминів). З боку «Бульби», який виступав як «репрезентант уряду УНР і його збройних сил «Поліська Січ», був ще один представник, якого я не знав ні прізвища, ні псевдоніма… В цій дискусії Бульба не почував себе «рівнорядним партнером», — констатує очевидець. Далі він малює таку картину: «Розмови з перервами тривали цілий день». На другий день «Со-нар» запропонував злиття існуючих збройних сил в одне ціле. Щоб полегшити справу, «Бульбі» «було запропоноване становище начальника штабу цього військового з’єднання. Робилось це виключно для заспокоєння амбіцій «Бульби», знаючи, що він не військовик». Результат дводенних переговорів: «Бульба» сказав, що «він задоволений з зустрічі, але остаточної відповіді тепер дати не може. Пропозиція ця для нього нова і він мусить обговорити її в свойому штабі. Чергова зустріч була домовлена на 14 квітня 1943 р. Одначе на усталений речнець «Бульба» не приїхав… Були ще спроби контакту з ним., але безуспішні». Далі «Юрко» твердить: у червні 1942 р. Боровець вирішив вступити у переговори із генеральним штабом СРСР. «Переговори ці тягнулись до 1943 р. і не довели ні деякого домовленая політичної натури. Остаточно більшовики, маючи навіть домовлені «клички» з «Бульбою», при одній зустрічі з його відділом вистріляли всіх його людей» (при цьому «Юрко» посилається на розкритиковані ним мемуари Боровця — Д. Я.). Оскільки «така “лісова політика” “Бульби” тягнулася майже до кінця літа 1943 р. і сіяла анархію в терені, дезорієнтувала населення і треба було якось з того виходити. За відомом і згодою Крайового проводу ОУН(б) к-р “Охрим” (Дмитро Клячків-ський — Д. Я.) дав наказ роззброїти штаб “Бульби”. Виконуючи наказ, сотня к-ра “Дороша” оточила місце постою штабу «Бульби» біля с. Бистрині Людвипольського р-ну і без жодного пострілу його перебрала. “Бульби”, його дружини і ближчого його оточення в штабі на той час не було. Штаб цей і його охорону, в складі неповної сотні (83 чол.) сотня к-ра “Дороша” ескортувала в околиці с. Стидинь у Костопільщині». На цей момент до штабу «входили»: полковник Совенко, «літня людина, гетьманець», полковник Терейко — «також старший за віком гетьманець, сотник Новицький — «старшина Армії УНР» та його дружина, поручник, інженер Гудимчук — «людина невійськова, за фахом землемер», «Євген» — «учитель з Житомирщини», командир охорони штабу та зв’язковий «Крук». «Всі вони, не маючи змоги вернутись до легального життя, дали згоду перейти в УПА. Сотня охоронного штабу «Бульби»… була на той час одинокою бойовою одиницею збройних відділів «Бульби»: ввійшла до куреня к-ра “Наливайка”».
«Самого “Бульбу”, — завершує свою розповідь «Юрко», — судив заочно польовий суд (під головуванням О. Омелюсіка), члена ГВШ УПА… Основним звинуваченням «Бульби» було те, що він своїми переговорами з німцями і совітами вносив анархію і в без того складні етапи самозахисту населення, що було основною ціллю Української Повстанської Армії. В своїй співпраці з ворогами «Бульба» дав їм доступ до запілля (тобто тилу — Д. Я.) УПА, що спричинило ряд диверсій»[21].
Питання — на підставі якого закону судив один польський громадянин, українець за походженням, такого ж, як він сам? — віднесемо до риторичних.
Тепер погляньмо на ситуацію німецькими очима. Крізь їх окуляри та біноклі ситуація на полі бою мала такий вигляд.
20
Літопис УПА. Том 4. Нова серія. Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС-МВС, МДБ-КГБ. 1943–1959. — Книга перша: 1943–1945. — Вид-во «Літопис УПА». — Київ — Торонто, 2002. - 596 С. — С. 63, 65, 67–68, 69, 70, 71, 98.
21
Петренко Р. («Юрко», «Омслько») За Україну, за її волю (Спогади) // Літопис Української Повстанської Армії. Том 27. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1997. - 277 с. — СС. 107, 108, 109–114.