24 квітня 1943 р. шеф СД на Волині і Поділлі Пютц (Putz) запропонував Бульбі вийти з підпілля. 19 травня цього ж року той відповів німецькому зверхникові: «причина збройного спротиву — безоглядний терор німецької поліції супроти українського населення». «Бульба» назвав передумову будь-яких подальших переговорів — припинення терору. На той момент німці оцінювали сили Боровця в 20 тис. багнетів, а його операційною зоною називали землі на північ від лінії Рівне — Звягель (Новгород-Волинський). І групу Боровця, і групу Бандери німці характеризували як гостро протині-мецькі. Звіт від 21 травня 1943 р. вказував, що «Бульба» «співпрацював із вермахтом у боротьбі з більшовицькими партизанами». На середину липня 1943 р. на північно-західній, за німецькою термінологією, Україні діяли чотири головні групи спротиву: «Бульби», Бандери, радянські партизани, інші (групи Андрія Кравця, Аркадія Устиміва, Петра Онищенка, Володимира Поліщука, Петра Білоуса). Тут звернемо увагу на повноту і точність німецьких звітів: окупанти вважали, що Боровець почав діяти в районі Сарн від вересня 1942 р. і що він є прихильником Бандери.
Констатуємо. Зі всього наведеного вище (з певною долею вірогідності) можна зробити припущення: Українська Повстанська Армія Тараса Бульби-Боровця як озброєна і регулярна військова частина припинила свою діяльність між травнем і вереснем 1943 р. Деякі її підрозділи, однак, правдоподібно, діяли ще 1944 р. Принципово важливо відзначити, що 19 листопада 1943 р. у Рівному — столиці Райхс-комісаріату «Україна» — «Бульба» вступив у переговори з німцями, але 22 листопада був заарештований і «перевезений до Варшави для подальших узгіднень»[22].
Ініціатор створення УПА — Степан Бандера
На рівні суспільної свідомості впродовж десятиліть у режимі нон-стоп функціонує залізобетонна формула «Степан Бандера = ОУН», «ОУН = Степан Бандера». Принаймні три покоління сучасних українців не мають сумнівів: «УПА = Степан Бандера».
Це — аксіома, загальноприйнята на рівні як суспільної свідомості, так і на рівні високої академічної науки. Щороку в Києві та в деяких інших населених пунктах України спостерігаємо факельні ходи, присвячені черговій річниці створення УПА під гаслом «Бандера — наш герой! Покрова — наше свято!». Залишаючи осторонь семантику цього гасла, звернімося до академічного формулювання. Воно жорстко пов’язує поняття ОУН та УПА. Фактично робить їх синонімами. Клікаємо на сайт Інституту історії України Національної Академії наук України. Читаємо: «Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія: Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА / НАН України; Інститут історії України. — К.: Наукова думка, 2005. — 53 с.»[23]Зі змісту «Висновку» дізнаємося: проблема взаємовідносин Організації Українських Націоналістів, Степана Андрійовича Бандери, зокрема, та Української Повстанчої Армії взагалі не розглядається.
— Чому так? — запитає той, хто мав терпіння дочитати цей текст саме до цього місця.
Єдина правдива відповідь: а тому, що взаємовідносин ніяких не було і не могло бути ніколи.
Аргументів — греблю гати.
Наступник Бандери на позиції лідера ОУН(б) в 1941–1943 рр. (офіційно це називалося «Урядуючий провідник») Микола Лебідь: Бандера «жив у Берліні до 15 вересня (1941 р. — Д. Я.) під домашнім арештом»[24]. Погодьтеся — організовувати що-небудь в Україні з Берліна в конкретних обставинах 1941–1945 рр. досить важко. Якщо взагалі можливо.
Василь Кук, останній Головний командир УПА: «Весною 1943 р. на розширеній нараді Проводу ОУН посаду Провідника ОУН (тобто Бандери — Д. Я.) замінено тричленним Бюро проводу ОУНу складі Миколи Лебедя, Романа Шухеви-ча і Дмитра Маївського. Після відмови М. Лебедя входити до складу членів Бюро, на його місце було обрано Зеновія Матлу. Таку форму керівництва згодом узаконив III Надзвичайний великій збір ОУН, що відбувся в серпні 1943 р. На ньому Головою Бюро проводу одноголосно обрано Романа Шухевича, а членами — Дмитра Маївського і Ростислава Волошина». Яке це має відношення до УПА? А таке: «Роман Шухевич очолював увесь визвольний рух, його структури: ОУН, УПА, Секретаріат УГВР. Бюро Проводу в Україні після трагічної загибелі двох його членів — Ростислава Волошина у серпні 1944 р. та Дмитра Маївського в грудні 1945 р. — не відновлено… Лише навесні 1947р. на пропозицію Романа Шухевича мене (Василя Кука — Д. Я.) обрано його заступником». Тоді і відбувся розподіл «сфер відповідальності»: Шухевич залишив за собою керівництво «західними краями (Карпатський, Львівський, Закерзоння)», Кук — східними (ПЗУЗ, Поділля, східні області)[25].
22
Літопис Української Повстанської Армії. Том 6. УПА в світлі німецьких документів. Книга перша: 1942 — червень 1944. Зібрав і впорядкував Тарас Гунчак. — Вид во «Літопис УПА». — Торонто, 1983. — 253 с. — СС. 98—100, 191 та ін.
23
Електронна версія документу доступна за адресою http://www.history.org. ua/?htera&id=2033).
24
У роковини загибелі Романа Шухевича. Інтерв’ю з Миколою Лебедем Петра Содоля. // Літопис Української Повстанської Армії. Том 45. Генерал Роман Шухевич «Тарас Чупринка». Головний Командир УПА. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто — Львів, 2007. — 560 с. — С. 291.
25
Кук В. Головний командир УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич // Літопис Української Повстанської Армії. Том 45. Генерал Роман Шухевич «Тарас Чупринка» Головний Командир УПА. — Вид-во «Літопис УПА». — Торон-то — Львів, 2007. - 560 с. — С. 475, 477.