Перечитаємо спомини згадуваного Миколи Омелюсіка. У 1943 р. він — керівник Оперативного відділу УПА-Пів-ніч. Оперативний відділ — це основа основ штабу будь-якого рівня. Саме оперативний відділ несе відповідальність за планування основної військової функції — бойових завдань. Він чесно визнає: «Вся канцелярія Штабу УПА Во-линь-Полісся складалася з однієї скриньки, головним чином з мапами, що часто носив її на плечах один-єдиний писар, що був на цілий штаб. Потрібні ж секретні папери та шифр носили в своїх торбинах начальник оперативного відділу та начальник штабу».
Тепер по суті. «Рік 1942 пройшов ще в підготовчих працях для розгортання відкритого збройного спротиву… На початку березня 1943 р. українська поліція, за виїмком небагатьох осіб, захопивши всю зброю, яку посідала і яку мала під своєю охороною, пішла в ліс. Це були основні кадри сяк-так вишколених людей для розгортання більших відділів УПА».
Першопричиною, яка поклала початок безповортній зміні лояльного ставлення українського населення до визволителів від радянського ярма, стала невимовна трагедія: «винищення літом 1942 р. в бестіяльський (диявольський — Д. Я.) спосіб всього жидівського населення показало, на що здібні німці, коли їм треба буде винищити не тільки поодиноких людей, але й цілу націю»[38].
Безпосередніх поштовхів до початку активної антині-мецької боротьби було, на думку Омелюсіка, два. Перший — «гасло «Україна це свята земля будучності німецького народу» було тією провідною зіркою, на яку вже орієнтувалися всі розпорядження німецької адміністрації». Другий — «терор, який німці зміцнили з початком 1943 року (масові розстріли в Рівному 8 березня 1943 р., в Крем’янці — 23 лютого 1943 р. та інші)», які «спричинили до народження жадоби відплати та кипучої ненависті. Так постала потенціальна УПА» (підкреслення наше — Д. Я.). Основними супротивниками цієї «потенціальної УПА», — вказує мемуарист, — виступали німці, «червоні москалі», «польські наїзники». Останні, за його словами, «прилучалися» або до німців, або до «червоних». «На канібальські звірства (тобто німців, поляків та «червоних москалів» — Д. Я.), — обґрунтовує він, — треба було відповідати сильними дошкульними ударами». Фактична війна з німцями, — за твердженням Омелюсіка, — почалася вже в березні 1943 р., між 1-м та 18-м числом. При цьому, — уточнює він, — фактор рейду Ковпака, на якому наголошують деякі інші мемуаристи, особливого значення не мав, оскільки головною метою червоних диверсантів було «знищення нафтових споруд на Дрогобиччині», а сам рейд ковпаківців був «рейдом пропагандивно-терористичним».
У другій половині 1943 р., — пише він далі, — УПА «зарисувалась» на території «цілої Волині з промінюванням на Поділля та на Київщину». Ця УПА «підлягала одному провідникові і командирові» — Дмитрові Клячківському (Климу Савуру). Начальником штабу був Ступницький (Гончаренко), начальником оперативного відділу — Омелюсік, начальником розвідки полковник армії УНР — Литвиненко. Місце «постою» — в районі села Великий Стидин, Костопільсько-го повіту (тепер — Костопольський р-н Рівненської обл. — Д. Я.). «За оцінкою штабу, — уточнює Омелюсік, — ефективна сила УПА на Волині в другій половині 1943 р. виносила около 20 000 озброєних людей, до яких належали організовані курені і теренові частини (від роя до сотні)»[39].
Висновок Володимира Макара, який 1943–1944 рр. працював у редакції підпільної радіостанції «Вільна Україна» в Карпатах (виявляється, і така була! — Д. Я.у. «самооборона українського населення Волині і Полісся від грабіжницько-терористичних нападів більшовиків і німців стала всенародним рухом»[40]. Принагідно зауважимо: «всенародний» характер «народній самообороні» на цьому етапі додавала й публічна пропаганда цілей і методів їх досягнення. Саме про це йшлося в широко відомому й неодноразово цитованому і мемуаристами, і пізнішими дослідниками документу «За що бореться Українська Повстанча Армія (УПА)?». Фізично — це двосторінкова летючка з підписом «Українська Повстанча Армія». Дата — серпень 1943 р. Цікаво те, що ця летючка з’явилася місяцем раніше, ніж «Політична декларація» тої-таки УПА, під якою стоїть підпис «ОУН» без додатку «(б)» і яка переписана з тексту серпневої летючки. Зміст обох зводиться до 13 пунктів, серед яких: «За вільну українську но формі і змісту культуру», «За героїчну духовність, високу мораль, за громадську солідарність, дружбу та дисципліну». Аби не переповідати інше, пропоную кожному охочому зазирнути до відповідного розділу Конституції України 1996 р.
38
Детальний опис цього голокосту див.: Борисенко А. С. На шляхах збройної боротьби. Українська Повстанська Армія (УПА) // Літопис Української Повстанської Армії. Том І. Волинь і Полісся. Німецька окупація. Книга друга. — Вид во «Літопис УПА». — Торонто, 1977. — 255 С. — СС. 161–198 та ін.
39
Омелюсік М. УПА на Волині в 1943 р. // Літопис Української Повстанської Армії. Том І. Волинь і Полісся. Німецька окупація. Книга перша. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1976. — 255 с. — СС. 19, 22, 23, 24, 25, 26,
40
Вадим. Із дій всенародної самооборони на Волині й Поліссі // Літопис Української Повстанської Армії. Том І. Волинь і Полісся. Німецька окупація. Книга друга. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1977. — 255 с. — С. 34.