Задля згадки про два найцікавіші архітектурні об'єкти, які винятково міцно прикували до себе мою увагу, слід повідомити, що я, простуючи далі своїм шляхом, дійшов до певної незвичайної каплиці й відразу назвав її каплицею Брентано, оскільки побачив, що вона походить із повитих фантазією, золотосяйних, напівсвітлих-напівтемних часів романтизму. Мені подумалося про великий і тьмяно-бурхливий роман Брентано «Ґодві». Високі й довгасті аркодужні вікна надавали своєрідній будівлі щемкого й ніжного вигляду, обдаровуючи внутрішнім чаром і глибокою задумою. З пам’яті виринули пристрасно-зосереджені описи природи у щойно згаданого письменника, — скажімо, там, де він говорить про старі німецькі діброви. За якусь хвилину по тому я вже стояв перед віллою «Тераса», думаючи про художника Карла Штауффера-Берна, який прожив у ній певний час, а водночас — про вишукані будинки на Тірґартенштрассе у Берліні, варті особливої нашої уваги з огляду на свій втілений у чистому вигляді монументально-класичний суворий стиль. Будинок Штауффера і каплиця Брентано здалися мені пам’ятками двох радикально відмежованих від себе світів, кожен з яких по-своєму прекрасний, цікавий і значущий: з одного боку — стримана холодна елеґантність, а з другого — зухвалий меланхолійний фантазм. Тут щось витончено-красиве і там щось витончено-красиве, але за змістом і формою цілком відмінне, хоч і таке близьке у часі. Моя прогулянка поступово заходить у вечір, і вже, здається, зовсім недалеко тихе її завершення.
Доречними тепер можуть видатися деякі прояви звичної буденності, як-от почергово: показна фортепіанна фабрика поруч з іншими фабриками й закладами, тополина алея понад чорними річковими водами, чоловіки, жінки, діти, електричні трамваї з їхнім гуркотом і вихилений з кабіни відповідальний командувач, себто вагонний водій, стадо рябих, а краще сказати плямистих корів світлої масті, селянки на возах і належні до цього процесу скрип коліс та хляскання батога, кілька закиданих ущерть вантажівок, пивні бочки на фірах, робітники, що йдуть домів з роботи, розтікаючись нестримними потоками, приголомшення, спричинене видовищем людської й товарної маси, а також пов’язані з ним дивні думки; вантажні вагони, наповнені всіляким добром, що виїжджають із товарної станції; увесь без винятку мандрівний цирк зі слонами, кіньми, собаками, зебрами, жирафами, замкнутими у клітках левами, шриланкійцями, індіанцями, тиграми, мавпами і полізлими навсібіч крокодилами, канатохідцями, танцівницями, білими ведмедями, а також із повним складом обслуги, асистентів і технічних помічників; далі: хлопчаки з дерев’яною зброєю, що граються в європейську війну, даючи волю всім войовничим фуріям; малий шибеник, що наспівує «Жабок сотні тисяч» і страшенно собою пишається. Ще далі — лісоруби й лісівники з підводами, повними деревини, дві-три здоровенні свині, від самого вигляду яких жвава фантазія спостерігача пробуджує образ божисто духмяної пікантної печені, й це не дивно; селянська хата з виписаною над дверима народною мудрістю; дві чешки, галичанки, слов’янки, лужичанки чи навіть і циганки в червоних чоботях та з чорними як ніч очима й таким же волоссям, уся чужинська аура яких викликає з пам’яті альтанкову повістину «Циганська княгиня», що її дія однак відбувається в Угорщині (втім це не так важливо), або «Преціозу» з її іспанськими витоками (хоч і цього не варто сприймати аж так дослівно.) Далі крамниці: канцелярських товарів, м’ясних продуктів, годинникова, взуттєва, капелюшна, бляхарська, сукняна, колоніальна, цинамонова, ґалантерейна, ще одна така ж, хлібна і кондитерська. І всюди, на всіх предметах — лагідне вечірнє сонце. Далі багато галасу і крику, школи і вчителі (останні з виразом власної ваги та гідності на обличчях), краєвид, повітряний простір і все дуже мальовниче. І щоб не пропустити й у жодному разі не забути: написи та реклами, як наприклад, «Пральний порошок Persil», «Суп із кубиків Maggi» або «Напрочуд витривалі гумові підбори Continental», або «Продається ділянка», або «Найкращий молочний шоколад», або сам не знаю, що там ще. Якби захотів усе те перелічити з належною старанністю, до останнього цна (так у оригіналі. — Прим. верстальника), то все одно не дійшов би кінця-краю. Хто мудріший, той знає, як воно. Особливо впадав у вічі плакат, чи то пак вивіска, з написом