Чи шановні добродії, пані та панове читачі, поблажливо загалом приймаючи і вибачаючи мені цей, мабуть, надто врочистий, а тому й дещо перенасичений поважністю стиль, тепер великодушно дозволять звернути їхню увагу на дві особливо значущі постаті, особи або й персони, себто спершу, чи краще сказати, по-перше, на, як припускаємо, колишню акторку, а по-друге, на молоденьку і, як припускаємо, висхідну співачку? Я надаю велике значення обом цим фігурам, тож вирішив уже заздалегідь, перш ніж вони справді з’являться і відіграють свої ролі, заповісти їх належним чином, щоб аура важливості і слави випереджувала обі тендітні істоти, і в мить, коли вони врешті нам покажуться, то будуть зустрінуті і прийняті з усією належною їм уважністю й турботливою любов’ю, яких, на мою скромну думку, цього штибу створіння заслуговують абсолютно. Близько половини першої пан автор, як уже знаємо, в нагороду за свої незліченні випробування запрошений до палаццо чи просто будинку пані Ебі, буде в ньому їсти, підкріплюватись і харчуватися. Однак спочатку він мусить іще подолати досить поважний відтинок шляху і написати ще кілька рядків. Хоч усім добре вже відомо, що автор так само охочий до писання, як і до прогулянок; ну, може, до першого лише трішечки менше, ніж до другого.
Перед зразкової чистоти чепурним будинком я побачив жінку, що сиділа коло самої дороги на лавці; щойно я вирізнив її оком, як тут-таки наважився до неї заговорити і в якомога поштивіших та люб’язніших формах висловив таке:
«Прошу вибачити мені, цілком незнайомій вам людині, що тільки-но забачивши вас, я не можу стриматися від пекучого й, мабуть, зухвалого запитання: чи ви не були свого часу акторкою? Увесь ваш вигляд немов засвідчує те, що ви в минулому уславлена велика акторка, видатна героїня сцени. Вас, безумовно, цілком резонно дивує отаке моє приголомшливо пряме і ризиковане звертання; але краса вашого обличчя та й загалом уся ваша приваблива, мила і, дозволю собі підкреслити, цікава зовнішність виказує вашу величну і щиру особистість; ви дивитеся перед собою, на мене й загалом на світ, із такою прямотою та спокоєм, що я ніяк не міг би просто так пройти повз вас і не зважитися на чемний комплімент, чого, сподіваюся, ви не будете мати мені за зле. Хоч у глибині душі я вже й побоююся, чи своєю легковажністю не заслужив покарання або принаймні осуду. Коли я вас побачив, то вмить подумав, що ви обов’язково були акторкою, нині ж, так мені думається, ви просто сидите обіч цієї звичайної, хоч і ошатної дороги, перед доглянутою крамничкою, що її власницею мені здаєтеся. До сьогодні ще, мабуть, ніхто не заговорював із вами так безпосередньо. Ваш привітний і водночас атракційний вигляд, уся сукупність ваших прекрасних рис, ваш спокій, ваша витончена постава, ваша шляхетна жвавість, яку я дозволив собі зауважити попри дещо вже похилий ваш вік, надихнули мене звернутися до вас просто на вулиці. До того ж і цей чудовий день, що п’янить відчуттями свободи і щастя, пробудив у мені запал, унаслідок якого я, можливо, пішов трохи задалеко. Ви усміхаєтесь! Отже, мої необдумані слова жодним чином не розгнівали вас. Смію сказати, що це справді чудово: двоє незнайомих людей спілкуються незашорено й вільно, як і належить мешканцям цієї загубленої дивної планети-загадки — раз уже наділено їх ротами, язиками і, відповідно, мовною здатністю, що сама по собі є таким рідкісним даром. Хоч там як — але ви надзвичайно мені сподобалися, щойно я вас побачив; проте тут-таки я мушу з усією повагою просити вашого вибачення. Будьте певні, що навіюєте мені найтеплішу шанобливість. Чи моє відверте зізнання в тому, як мене ощасливив один тільки ваш вигляд, може стати підставою для вашого гніву?»