Кучер махнув батогом, і бричка погуркотіла до міста. Приїхала вона до того дому, і всі князі, королевичі відразу задивилися на неї. Ще такої вродливої графині тут не було.
Підходить до неї царевич і відразу запрошує танцювати. Вона танцює, а під стіною, бачить, сидить графиня з донькою, та ніхто на них навіть не дивиться.
Веселилася, танцювала, але чує: пора їхати. А царевич так її собі сподобав, що не відпускає. Вона якось вирвалася від нього і побігла до брички. Він за нею. Каже:
— Скільки я не їжджу по балах, де не буваю, але такої красуні як ти ще не бачив.
Вона сказала кучерові їхати, але царевич підскочив до брички і зняв з ноги чобіток.
Приходить царевич додому і розповідає батькові, що бачив надзвичайно вродливу дівчину. Думає женитися, але не знає ні хто вона, ні звідки.
Наказує цар слугам:
— Візьміть чобіток, що мій син приніс, і шукайте такої дівчини, аби він придався до її ноги.
Почали слуги обходити всі багаті родини, бо бідні не мають за що на бали їздити, і зайшли до цієї графині. Дають міряти чобіток її дочці. Не підходить.
— А може, ще хтось з жінок живе з вами? — питають слуги.
— Нема більше нікого. Хіба наймичка.
— Кличте.
Приміряли слуги чобіток і в цю ж хвилину сказали збиратися і їхати з ними.
Пізнав її царевич. Хоч вона була бідною, сказав, що то його суджена і він жениться. Багачі обурилися і не захотіли йти на весілля. Цар тоді сказав, аби запросили лише бідних: кривих, горбатих, голодних…
Я мав якусь справу і проходив повз царський палац. Як побачили царські слуги, що ще один кривий негощений, то табуном кинулися до мене. Як я не опирався, що не піду, вони навіть слухати того не хотіли — мусив йти.
Але що там їсти та пити було! Я їв, пив, по бороді текло, а у роті сухо було.
Чарівні люстро, килим і яблучко
Був колись король і мав він трьох синів. Вже прийшов їм час одружитися. І сталося так, що всі троє закохалися в одну панну, але один про одного не знали, як їздили до неї.
От збираються вони сватати ту панну. Приїхав перший, потім другий, нарешті третій королевич. І не могли вони ніяк погодитися, кому вона дістанеться.
Панна й каже:
— Котрий з вас принесе мені найладніший і найпотрібніший дарунок, за того й піду.
Посідали брати на коней і поїхали різними шляхами. Заїхали, може, аж на край світу.
Ось їде старший брат і зустрічає діда-чарівника. Розповів йому свою пригоду. Той і каже:
— Підожди, я тобі, мабуть, допоможу. Візьми оце люстерко. Коли схочеш довідатись про те, що з кимось зараз діється, подивишся і побачиш.
Подякував він чарівникові і повертається назад.
А той дід опинився вже на дорозі другого королевича і питає, куди він їде. Той розповів про все.
— Підожди, — каже дід, — може, я тобі якось зараджу. На тобі килим. Як розстелиш його і скажеш: «Неси мене туди й туди!», він понесе тебе, куди тобі треба.
Подякувавши дідові, повертається додому другий брат.
А чарівник отой опинився вже на дорозі наймолодшого брата. Питає його, куди й навіщо він їде. Той розповідає. Каже дід:
— Може, я тобі допоможу. На тобі оце яблучко. Воно має таку силу, що коли хто вмиратиме, то як скуштує його — відживе, одужає.
Бере він те яблуко, вертається назад.
І з’їхались разом королевичі в одному місці. Показують один одному свої дарунки.
— Ану, — каже один, — подивимось в люстро, що наша панна тепер робить.
Подивились вони, а та помирає. Засумували брати, середущий і каже:
— Сідаймо ж на килим і везімо швидше оте цілюще яблуко.
Посідали вони на килим і наказують йому:
— Неси нас туди й туди!
Килим знявся вгору і привіз братів аж на самий двір їх улюблениці-панночки. Прийшли вони до неї. І тільки-но молодший притулив до її губ яблуко, вона враз одужала.
Тоді показали вони їй свої дарунки. Вона каже:
— В люстерко можу не дивитися, килимом не буду літати, а яблучко мені для здоров’я потрібне. Хто його приніс, за того піду.
І справили вони весілля.
Вилупок і його брати
Дід з бабою прожили многі літа, але дітей не мали.
Каже якось баба до діда:
— Пішов би ти до чарівника, аби вгадав, чи можемо ще дітей мати.
Пішов дід, довго шукав чарівника і знайшов — аж у темному лісі. Мав чарівник літ сто, а може, й двісті.
— Скажи мені, чоловіче, хто нашу старість догляне? — просить дід. — Старі ми вже з бабою, а дітей не маємо і не знаємо, чи будемо мати.
Чарівник відповідає: