Переодягається мачуха-чарівниця з донькою так, аби їх Оленка не впізнала, і разом ідуть до палацу. Царевич на полюванні, а тут сонце пече. Каже чарівниця:
— Ходімо, Оленко, купатися.
Прийшли до річки, роздягаються. А мачуха зайшла ззаду, скрутила назад руки, зв’язала осокою, до шиї камінь прив’язала й кинула Оленку у воду.
Каже чарівниця дочці:
— Тепер царевич буде твоїм чоловіком. Іди до палацу, лягай на її ліжко і чекай його.
Повертається царевич з полювання, а Оленка не зустрічає його. Входить до палацу, а вона лежить чорна, марна і з очима лютими.
— Чого ти так змарніла, Оленко?
— Я дуже хвора.
— А чим тебе рятувати?
— Заріж он того баранчика і звари мені з нього печінку і серце.
— Нехай буде так.
Пішов царевич ножа гострити, а баранець прибігає і проситься:
— Пусти мене з річкою попрощатися.
— Біжи, попрощайся.
Прибіг Івасик-баранець до річки й просить:
— Оленко-сестричко, рятуй мене. Хочуть мене зарізати — вже ножі точать.
А ріка відповідає:
— Я тебе вже не врятую. На мені камінь лежить і руки мої зв’язані.
Прибігає баранець, а на нього вже ніж гострий чекає.
Проситься ще раз:
— Пусти мене, царевичу, ще раз до річки, бо я ще не попрощався.
Відпустив його царевич, а сам пішов за ним. Сховався за кущ і слухає.
— Врятуй мене, Оленко, бо я вже зараз маю вмерти.
А річка відповідає Оленчиним голосом:
— Не врятую тебе, Івасику-братику, бо на грудях важкий камінь лежить і руки зв’язані.
А в цю хвилину крикнув царевич слугам нести сіті. Закинули слуги сіті в річку й витягли з води Оленку. Розв’язали руки, зняли з шиї камінь, покропили цілющою водою, і вона ожила. Питають, як так сталося. І вона розповіла про все.
Знайшли стару мачуху-чарівницю, зв’язали її разом з дочкою і кажуть:
— Прощайтеся з цим світом, прокляті.
Почали вони проситися, але царевич витяг револьвер і забив мачуху разом з донькою. Як викинули їх за браму, то все розквітло: сухі дерева, зів’ялі квіти, трава. А з баранця знов зробився Івасик.
І на цьому кінець.
Казка про Бову Королевича
Жив цар Кірбіт Вірзалович і мав собі дочку, дорослу дочку мав.
А кругом нього жили два князі, знатні князі, багаті. Одного князя, князя Гвидона, цар любив, а другого князя, князя Додона, дочка любила.
От дочка збирається заміж, а батько не хоче віддати за князя Додона, а тільки за князя Гвидона. Дочка ж любить Додона, та що вдієш, воля батькова, як батько скаже, так і буде. Вийшла вона заміж за князя Гвидона. Рік-два прожили, народився у неї син і назвали його Бова Королевич — красень, і ріс не по днях, а по часах.
От минуло три роки, став він здоровий і сильний. А мати його замислила злодійське діло — знищити свого чоловіка князя Гвидона і вийти заміж за Додона. Кірбіт Вірзалович, її батько, вже на той час помер, залишилась вона сама. Задумала злодійське діло і написала листа до князя Додона. Призвала одного гінця, дала листа і сказала:
— На! Завези князю Додону і привези мені відповідь, а ні то голова з пліч!
Взяв гінець, завіз, дав Додонові.
А вона йому пише: «Милий і дорогий мій Додон, я тебе любила і люблю. А Гвидона я не люблю, віддав мене батько силою. Я три роки терпіла, більше терпіти не можу».
Додон їй написав: «Ти підлаштуй так, щоб я міг його де-небудь знайти і вбити».
Вона зразу ж написала другого листа, призвала гінця і послала. Пише йому: «Я Гвидона вишлю в ліс».
А в старі часи такі були князівства: місто, а кругом міста проведений канал, наповнений водою, річка і на всі чотири сторони ворота і мости. Хочуть кого впустити в місто — ворота відчиняють і міст опускають. А ні (ну, коли там нападав хто) — ворота замикаються і міст піднімається.
От вона вислала свого чоловіка. А як вона його вислала? Хитрощами! Вона було все прикидалася слабою, а коли Додон їй передав, що «візьму тебе заміж», так вона зробилась здорова й весела. А перед Гвидоном хвора. Прикликала чоловіка й сказала:
— Чоловіче мій, знаєш, у мене була ворожка й ворожила мені про мою хворобу. Загадала такі ліки: щоб ти, мій чоловік, виїхав у ліс і своїми руками вбив дике козеня, розрізав і витяг у нього серце, привіз додому і мені сам зварив. І як я його з’їм, тоді буду здорова.
Князь Гвидон нічого й не подумав лихого. Сам був мисливець. Призвав слуг, осідлали коня, взяв з собою одного провожатого, сіли верхи і помчали до лісу.