«Цей, що дає тобі листа, — той самий, котрий убив твого сина-богатиря і розбив його військо. Візьми його і зроби з ним що хочеш».
Да… Пішов на хитрість!
Потім з тим листом пішов, уліз до князя Зіндзівея Андроновича в будинок, прямо в спальню, де князь спить, зробився чистим князем Зіндзівеєм (перевернувся на нього). І вийшов з його спальні якраз, коли всі спочивали. Виніс того листа, викликав Бову Королевича і сказав:
— На цього листа, завези до царя Султана Султановича.
Бова подумав, що його просить саме князь Зіндзівей Андронович, якому він служить. А то був чаклун.
Узяв Бова Королевич листа, свій меч, свого коня, сів і поїхав.
А той чаклун зробився пташкою і полетів уперед.
А до того царя Султана Султановича треба було їхати через пустелю. І той чаклун знав, що там буде така спека, що Бова Королевич шукатиме, де напиться води, а він його напоє сонними краплями. Той засне, а цей забере коня і меч.
Так і сталося. Полетів чаклун пташкою уперед, у пустелі знову зробився старим дідом, сів і сидить під деревом. Дерева навіть і не було, так тільки, пеньки сухі. А Бова Королевич до того вже хотів пити, що не знав, де води шукати. Дивиться — якийсь дід наче щось п’є там, він до нього. Прилетів і почав просить:
— Дідуню, я бачив, наче ви щось пили, нема у вас водички напиться?
– Є, є, синку, є!
Витягає й дає йому.
Тільки він напився (а то були сонні краплі), так відразу ж захотів спати. Зліз з коня, ліг і захропів.
Чаклун забрав у нього меч, забрав коня. Коня завів до свого князя Духопера і сказав:
— Як не віриш, от кінь Бови Королевича. У тебе на стайні хай стоїть. Тепер можеш іти, Бови нема.
А меч той узяв (він таки Бови чогось боявся), і затяг до цього самого царя Султана Султановича в тюрму, і поклав в один куток (він знав, що Бова Королевич там буде сидіти і після цього знайде той меч).
От Бова Королевич прокинувся: коня нема й меча нема, що робити? А наказ треба виконати.
Пішов він пішки. Ішов, поки прийшов. Прийшов, приніс і подає царю Султану Султановичу листа.
Той узяв, як почитав, та як закричить:
— А-а-а!
Та до своїх слуг:
— Забрать його і на шибеницю! Він мого сина-богатиря вбив, військо моє розбив, забрать його і на шибеницю!
Відразу схопили Бову. Добре, що не закували, не зв’язали рук. Так воїни з шаблями, з мечами взяли його і повели. А шибениця була там край міста.
Вели, вели, вели. Дивиться Бова, вже край міста, вже шибениця стоїть. Думає: «Що ж це мене так карають, за що? Хто? Невже ж це сам князь мій звелів? А його дочка так мене любила… І, знаться, послали мене, щоб тут повісили… Та невже ж я дозволю, щоб мене повісили?»
Як скочив на одного воїна, як вихопив шаблю, як почав усіх рубать! Порубав усіх і давай тікать.
Тут дали знати царю Султану Султановичу, вислали знову військо, догнали Бову, схопили, привели назад.
А в Султана Султановича теж дочка була. Як побачила Бову Королевича — зараз розтанула геть! І каже своєму батькові:
— Тату, нащо вам його вішати? Вже все рівно ваш син, а мій брат не вернеться, раз він його вбив. Військо так само. А як він такий сильний богатир, візьмемо його до себе, нехай буде нас захищать, коли хто-небудь нападатиме (вона вже вирішила, що вийде за нього заміж).
Ну, цар подумав: «Нехай буде так».
— Гайда, ну, бери його до себе!
От вона взяла його до себе і почала йому щось за заміж говорити. Він як почув за заміж, та й каже:
— Я зовсім не знаю, що це таке жениться і що це таке заміж, я ще молодий, мені не до цього.
Вона побачила, що він відбивається, пішла до батька і каже:
— Візьміть, тату, і посадіть його в тюрму (не сказала «вішайте», а «в тюрму»). Вона думала: «Схожу до тюрми, як він і звідти не захоче мене взяти, скажу тоді вже батькові: «вішайте його, чорт з ним!»
От взяли його, посадили в тюрму. Сидить він. Пішла вона до тюрми і знов питає:
— Ну, що, Бова Королевич, ти нічого не надумав? Чи не краще взяти тобі мене заміж і царювати? Зараз мій батько половину царства тобі передасть.
– Іди, — каже Бова, — до чорта зі своїм царством, зі своїм батьком!
Вона розсердилася, пішла й сказала своєму татові:
— Тату, візьміть його, повісьте к бісу!
От і послав цар військо:
– Ідіть, — каже, — заберіть його, поведіть і покарайте.
От він чує, що вже йдуть війська забирать його, — почав по тюрмі бігать, дума: «Хоч би яку-небудь палицю знайти…» Побіг. Мацнув один, другий куток, третій — знайшов меч. Дивиться — заіржавлений, а наче схожий на його меч. А його меч називався меч-кладенець.
— Неначе мій меч-кладенець!