Отже, я знала слово «відсилати» ще до того, як його вжив Леонард. Може, мені й тринадцять, може, я і новенька у підземному царстві, але не треба тримати мене за ідіотку.
— Нашого друга, Арімана, викинули з пантеону божеств іранці доби передзороастризму, — повідомляє мені Леонард, наставивши на мене вказівний палець, і додає: — Але не піддавайся спокусі сприйняти євсеїзм як іудейське втілення маздаїзму, — Леонард знову хитає головою та продовжує: — Все, що відноситься до доби Навуходоносора II, набагато складніше.
Бабетта роздумливо дивиться на своє відображення у дзеркалі компактної пудри, яку вона тримає в одній руці, а другою, затиснувши в ній крихітну щіточку, відновлює тіні на повіках. Вона відривається від свого відображення та каже Леонардові:
— Невже є люди, нудніші за тебе?
Коли була заснована католицька віра, продовжує хлопець, церква зрозуміла, що монотеїзм не може замістити такий давній та улюблений політеїзм, хоч вона і визнала його відсталим і язичницьким. Учасники богослужінь занадто звикли звертатися з проханнями до окремих божеств; отже, церква запропонувала їм замість цього вклонятися безлічі святих, кожен з яких заміняв собою конкретне божество, що вважалося втіленням любові, успіху, одужання від хвороб тощо. Лютували битви, цілі королівства з'являлися та руйнувались, і настав час, коли бога Арімана змінив бог Сраоша. Мітра витіснив Вішну. Зороастрійці позбавили Мітру влади, і з кожним новим богом його попередник опинявся у невідомості й зневазі.
— Навіть саме слово «демон», — повчає мене Леонард, — походить від християнських теологів, які невірно зрозуміли термін «даймон» у творах Сократа. У Сократа воно значило «муза» чи «натхнення», але найбільш поширеним значенням було «бог». — Він додає: — Коли наша цивілізація протримається достатньо довго, одного дня навіть Ісус тинятиметься Аїдом, відправлений у вигнання й у минуле.
— Лайно собаче! — кричить хтось. Крик іде з клітки футболіста. Зараз на його кістках киплять червонокрівці, червоні бульбашки збираються докупи й формують мускули, що роздуваються та розтягуються і прикріплюються до сухожиль, білі зв'язки обмотуються навколо них — видовище привабливе й відразливе водночас. Шар шкіри ще не встиг повністю покрити череп, а нижня щелепа вже опускається, щоб випустити на волю крик: — Все це лайно собаче, мудило! — потік нової шкіри розбивається, наче рожева хвиля, і формує навколо зубів губи, які промовляють: — Ти весь час верзеш одне й те саме, ідіот! Саме через це тебе сюди й запхали!
Не відводячи очей від власного відображення у дзеркальці, Бабетта питає:
— А тебе за що сюди?
— За офсайд, — відповідає чолов'яга.
Леонард кричить:
— Так за що мене сюди запхали, га?
Я питаю:
— Що таке офсайд?
Золотаво-каштанове волосся пробиває скальп футболіста. Кучеряве, з мідним відтінком. Кожна очна западина спалахує сірим оком. Навіть форма сама себе відтворює зі шматків і ниток, що розкидані по підлозі його клітки. На спині футболки великими літерами написано прізвище «Паттерсон» і зазначено номер: 54. У відповідь на моє запитання футболіст каже:
— Я наступив ногою на лінію сутички, коли рефері дунув у свисток, наказуючи розпочати гру. Це називається «офсайд».
Я вражена.
— І це заборонено у Біблії?!
Тепер, коли все волосся та шкіра футболіста повернулися на місця, видно, що він лише школяр, мабуть, останніх класів. Йому років шістнадцять-сімнадцять. Поки він говорить, тонкі срібні дроти з'являються поміж його зубів; мить — і в нього повний рот скобок.
— На другій хвилині другого періоду, — каже він, — я перехопив пас, але півзахисник суперника в мене його відбив — бум! І ось я тут.
Леонард знову волає:
— Але чому сюди потрапив я?!
— Тому, що ти не віриш у єдиного вірного Бога, — відповідає Паттерсон, футболіст. Тепер, коли його тіло знову прикрите шкірою, він не зводить своїх нових очей з Бабетти.
Бабетта все ще дивиться у дзеркальце, але корчить гримаси, і складає губки бантиком, і підправляє зачіску, і швидко моргає повіками. Як би сказала матінка: «Ніхто не тримає спину так рівно, коли камера повернута в інший бік». Тобто: увага Бабетті дуже до смаку.