— Лайно собаче! — кричить хтось. Це інший хлопець, Паттерсон, футболіст; він уже повністю відновився, перетворившись на підлітка з рудим волоссям, сірими очима й великим номером 54 на спортивній куртці. В одній руці у нього шолом. Ноги його шкрябають кам'яну підлогу, підошви черевиків тупають і швидко перебирають гострими сталевими шипами. — Повне лайно! — повторює Паттерсон, хитаючи головою. — Я бачив твою справу, коли ти щойно прибув. Там було написано, що ти звичайнісінький паршивий крамничний злодюжка.
Леонард, зануда, регоче.
Стрілець хапає з підлоги тверду, наче камінь, кульку попкорну та кидає її одним швидким рухом прямісінько у вухо зануди.
Повітря наповнюється шматочками попкорну й ручками, що випали в нього з кишені. Леонард замовкає.
— Так тобі й треба, — зазначає Паттерсон. — Згідно з досьє пана Серійного Вбивці, він намагався поцупити хлібину і пачку підгузків.
Тут Бабетта відволікається від свого відображення в дзеркальці й питає:
— Підгузки?
Стрілець робить великий крок уперед, наближається до ґрат клітки Паттерсона, просовує крізь них підборіддя, гарчить крізь стиснуті зуби та каже:
— Замовкни, качок!
Бабетта не вгамовується:
— У тебе є дитина?
Стрілець повертається до неї та кричить:
— Замовкни!
— Повертайся до клітки, — радить йому Леонард, — доки ми через тебе в халепу не вскочили.
— Що? — продовжує волати Стрілець. Він повільно підходить до клітки Леонарда, водночас витягуючи з щоки булавку, і починає колупатися в замку. — Хвилюєшся, що це піде до твоєї особистої справи, чи не так, бовдуре? — чіпляючи пружину, Стрілець питає: — Боїшся через це не потрапити до коледжу, що входить до Ліги плюща? — на цій ноті він розчиняє двері клітки навстіж.
Леонард хапає двері, різко зачиняє їх і просить:
— Не треба, — оскільки двері не замкнені, вони розчиняються. Леонард знову зачиняє їх, тримає обома руками і благає: — Замкни швидше, доки якийсь демон не заскочив…
Синя голова Стрільця вже підпливає до клітки Бабетти; діставши булавку з щоки, він каже:
— Агов, красуне, я знаю одне мальовниче місце, що виходить на західний край Бурхливого комашиного океану, від якого в тебе дух перехопить, — і починає шкрябати булавкою в замку.
Леонард продовжує тягти за двері клітки, щоб не розчинялись.
Двері моєї клітки розчинені. Я стискаю руку в кулак, ховаючи діамантовий перстень.
Паттерсон кричить:
— Ти лузер, та ти ж минулого разу навіть до протилежного берега Озера лайна не дістався!
Відкриваючи двері клітки Бабетти, Стрілець пропонує:
— Тоді ходімо з нами, качок. Покажеш дорогу.
Бабетта повертає косметичку до фальшивої сумочки «Коуч» і каже:
— Ага… коли тобі сміливості вистачить.
Вона безглуздо бере кінчиками пальців подол і без того короткої спідниці та трохи підіймає її, наче боячись забруднити об підлогу. Бабетта, справжнісінька пані Блудниця Блудницька, ноги якої видно майже до розвилки трусиків, виходить із клітки, обираючи, куди поставити ноги в підроблених туфлях «Маноло Бланік».
Леонард нахиляється, щоб зібрати розкидані ручки. Витрушує шматочки попкорну з волосся.
Стрілець наближається до клітки Паттерсона. Тримає англійську булавку по свій бік ґрат, щоб Паттерсон не міг вихопити її в нього. Дражливо питає:
— Готовий трохи прогулятися на волі?
Щоб отримати увагу Леонарда, я розповідаю йому свою теорію щодо терапії, спрямованої на зміну поведінки, у порівнянні з простими, старомодними екзорцизмами. Про те, як сьогодні, коли хтось із моїх подружок — живих подружок, звичайно, — весь день сидить у своїй кімнаті та блює, їм ставлять діагноз «булімія». Ніхто не стане викликати священика, щоб той поговорив із дівчиною щодо її недостойної поведінки, висловив любов і турботу, і вигнав із її тіла демона, що там оселився… сучасні родини зазвичай викликають психотерапевта, фахівця з поведінки. Важко повірити, але ще у1970-ті релігійні лідери кропили святою водою дівчаток-підлітків із розладами харчування.