— Якщо побачите істоту з рогатою головою цапа, жіночими грудьми і чорними крилами величезного крука, — казав Леонард, — то це демон Бафомет, — продовжуючи свій повчальний виступ, розмахуючи вказівним пальцем, наче диригент, що дає сигнали оркестру, Леонард каже: — Серед них є єврейський демон Шедім, грецькі королі демонів Абаддон і Аполліон. Абіґор командує шістдесятьма легіонами чортів. Алоцер командує тридцятьма шістьма легіонами. Фурфур, Великий граф Пекла, командує двадцятьма шістьма…
Землею керує ціла ієрархія лідерів, каже Леонард, і це також вірно й для Пекла. Більшість теологів, включаючи Альфонсо де Спіна, описують Пекло як таке, що має десять груп демонів. Серед них є 66 князів, кожен з яких наглядає за 6666 легіонами, а до кожного легіону входять 6666 демонів. Серед них є Валафар, Великий князь Пекла; Ріммон, головний лікар Пекла; Укобах, головний інженер Пекла, який нібито винайшов феєрверк і подарував цей винахід людству. З язика Леонарда так і сиплються імена: Зебос, який носить на плечах голову крокодила… Кобаль, демон-заступник комедіантів…Суккот-Бенот, демон ненависті…
Леонард каже:
— Це як комп'ютерна гра «Підземелля і дракони», тільки у сто разів краще! Ні, я серйозно: найліпші мізки Середньовіччя присвячували все життя дуже дрібному підрахунку надзвичайно великих і важливих чисел.
Я хитаю головою і кажу: хотіла б я, щоб мої батьки теж такою дурнею займалися.
Час від часу Леонард зупиняється та тикає пальцем на якусь фігуру вдалині. Та, що летить у помаранчевому небі, змахуючи блідими крилами з воску, що тане і тече униз великими краплями, — це Троян, нічний демон російської культури. В інший бік летить ще один, дивлячись униз яскравими совиними очима на широкому черепі, — це Тецкатліпока, ацтекський бог зла. Огорнувшись циклонними вітрами, дощем і пилом, ходять оні, японські демони, які, за традицією, живуть у самому серці буревію.
Для світових лідерів попередніх століть цей великий опис мав таке ж значення, що його матиме проект розшифровки генома людини для майбутніх дослідників, пояснює Леонард.
За свідоцтвом єпископа де Спіни, третина ангелів небесних була скинута до Пекла, і ця божественна децентралізація, це небесне прибирання зайняло цілих дев'ять днів — на два дні довше, ніж було потрібно Богу, щоб створити Землю. У цілому, такого вимушеного переселення зазнали 133 306 668 ангелів, включаючи колись дуже поважних херувимів, володарів, серафимів і домініонів, серед них — Азвіель і Гаап, Оза і Марут, і Уракабараміл.
Бабетта, все ще ідучи попереду нас, рука об руку з Паттерсоном, раптово заходиться сміхом — голосним і різким, і таким же штучним, як її підроблені туфлі.
Стрілець люто дивиться їм у спини, і велика булавка утикається в м'язи його стиснутої нижньої щелепи.
З рота Леонарда сиплються імена демонів, які можуть трапитися на нашому шляху: Ваал, Вельзевул, Веліар, Лібераче, Діаболос, Мара; Пазузу — ассирійський бог з головою кажана і хвостом скорпіона; Ламашту — шумерська жінка-демон, яка однією груддю годує свиню, а іншою — собаку; чи Намтару — месопотамська версія нашої сучасної Старої з косою. Ми шукаємо Сатану так само завзято, як мої мама і тато шукали Бога.
Коли пригадати, то батьки завжди штовхали мене до розширення свідомості: я нюхала клей і бензин, а ще жувала таблетки мескалу. Лише через те, що вони робили свого часу: ледарювали у підлітковому віці, вештаючись брудними полями Вермонту і соляними рівнинами Невади, не прикриваючи тіл нічим, окрім фарб для обличчя та товстого шару поту й бруду, прикрашаючи голови гірляндами смердючих дредів, серед яких повзали міріади вошей, і прикидаючись, що вони знайшли Просвітлення… все це зовсім не означає, що і я маю зробити таку ж саму помилку.
Вибач, Сатано, я знову вимовила слово на літеру «Б».
Навіть не зупиняючись, Леонард постійно вказує головою чи рукою на колишніх богів давно зниклих культур, які нині опинилися в підземному царстві. Серед них: Бенот, вавилонський бог; Дагон, бог філістимлян; Астарта, богиня сидонян; Тартак, бог гевітів.
Підозрюю, що батьки плекають свої злиденні спогади про епізоди на музичному фестивалі у Вудстоку чи фестивалі «радикального самовираження» у Невадській пустелі не тому, що ці розваги допомогли їм помудрішати, а тому, що такі дивацтва були невід'ємними від того періоду їхніх життів, коли вони були молоді й не мали нести тягар відповідальності. Вони мали вільний час, пружні м'язи, а майбутнє ще здавалося надзвичайною, цікавою пригодою. Більше того: і тато, і мама не мали певного соціального статусу, а отже — їм не було чого втрачати, і вони могли дозволити собі розгулювати голяка, намазавши гноєм набухлі геніталії.