У солтиса чотири доньки: Ґрета, Гедвіґа, Емма і Клара. Коли в неділю він їде з доньками бричкою по селу, то натягає коням на ноги білі панчішки. Батьком солтиса був солтис, а батьком тамтого — також солтис, котрого батьком і собі був солтис, і так далі аж до тисяча шістсот п'ятдесятого року. Не хто інший, як сам король, зробив батька батька батька батька солтиса солтисом, ось чому солтис, їдучи селом бричкою, де всі місця займають його доньки, натягає коням білі панчішки. Ґрета, Гедвіґа, Емма і Клара сидять у бричці, якою править батько, коні біжать легким клусом, і якщо ґрунт ще вогкий, то білі панчішки коней забруднюються, ще заки бричка доїде до крамниці різника. Щонеділі батько везе чотирьох своїх доньок після літургії від церкви центральною вулицею, повз м'ясну крамницю і школу, повз цегельню, за якою звертає з центральної вулиці ліворуч до набережної понад озером, їде в північному напрямку аж до ділянки посередині Пастушої гори, яку всі в селі називають Клариним лісом, бо це її доля спадщини. Там батько розвертає бричку, а поки він розвертається, дівчата швидко зістрибують, якщо саме літня пора, щоб скубнути праворуч від дороги декілька ягід малини, але от уже Вуррах, а саме так звуть у селі батька чотирьох доньок, ляскає батогом, як він це завжди робить у будні дні, коли мчить селом на порожній бричці, щоб скликати наймитів до роботи, отож щойно Вуррах ляскає батогом, усі чотири сестри негайно застрибують на свої місця, і бричка їде в бік дому, повз цегельню, школу і м'ясну крамницю, аж на протилежний кінець села, до Клоттгофа, що його Вуррахів далекий предок отримав від короля як лен, разом із кількома моргами поля.
Якщо дівчина хоче дізнатися, чи скоро вийде заміж, їй слід новорічної ночі постукати в курник. Якщо першою на стук відізветься квочка, нічого не буде, а якщо півень, то бажання дівчини здійсниться. У новорічну ніч перед нею може з'явитися її майбутній обранець. Якщо дівчина хотіла б отримати чоловіка-моряка, їй треба сісти на тачку, тоді милий швидко об'явиться. Щоб одружитися з муляром, дівчина сідає на колоду для рубання дров. І він не забариться, якщо вона візьме до рук кельму та кирку. Якщо ж вона хоче мати судженим землероба і доброго господаря, то хапається за косу і лопату. Мати дівчини на виданні намагається привернути до хати залицяльників. Вони з'являться, якщо вона не змітатиме павутину зі стелі в світлиці. Павутина порветься — залицяльників не буде.
Матір чотирьох дівчат померла, народжуючи Клару. Сина в солтиса немає. У селі є халупники, а є селяни, що, крім хати, мають ще й садок, є двоє малоземельних котселтів та декілька селян із худобою, але солтис — один. Ґрета не виходить заміж, тому що найстаршого сина селянина Зандке, з яким вона була заручена і який був єдиний з-поміж шести синів Зандке, котрого призначали для сільського господарювання, адже йому належалося успадкувати обійстя Зандке, цього сина власник маєтку, на величезне здивування Зандке-сина й Зандке-батька, не призначив спадкоємцем. Весілля відклали, а наречений Ґрети, після того як у вересні один зі шваґрів почав управляти обійстям, сів у Бремергафені на корабель і подався за 280 марок через Антверпен, Саутгемптон, Ґібралтарську протоку, Геную, Порт Саїд, Суецький канал, Червоне море, єменський Аден, Коломбо та Аделаїду до австралійського Мельбурна, куди прибув 16 листопада 1892 року після шеститижневої поїздки з залишком грошей у сумі 8 марок та золотим кишеньковим годинником, якого заставив у ломбарді за 20 марок. Із Мельбурна він написав про це своїй нареченій, а після того Ґрета нічого більше про нього не чула, тож лани Зандке, що межували з посілостями Вуррахів, сім'я солтиса остаточно втратила.