Сьогодні вранці вони з чоловіком зробили довгу прогулянку, аж вгору до лісу, до лавочки, на спинці якої багато років тому її син вирізав складаним ножиком ініціали батьків. Чотири літери давно вже посіріли. Вони завжди якусь хвилю відпочивають на цій лавці, перед тим як повернути назад. Вони сидять на лавці і невідривно ведуть очима схилом, що полого спускається до озера, дивляться, як вітер ворушить поле збіжжя, бачать за полем далеку-далеку олов'яну поверхню озера, не бачать із цієї віддалі, як той самий вітер брижить воду, не бачать і дому, що стоїть між пагорбом і озером, якщо дивитися звідси, то дім — у затінку Пастушої гори. Вони дивляться на землю. На те, що близько, собі під ноги, де вчорашній дощ спресував пісок у тоненькі рівчачки, бачать кремінь, бачать кварцову і гранітну гальку, а тоді знову підводяться, вона бере чоловіка під руку, вони повертають крок униз, назад у дім, де він сьогодні дофарбує зеленою фарбою рибальські стільці, з яких майже облущилася червона фарба, а вона сидітиме нагорі в кабінеті за письмовим столом, щоб записувати спогади про своє життя.
Його ще й на світі не було, цього лікаря, коли вона повернулася до Німеччини. Він їздив з урядовими делегаціями до Японії, до Єгипту, на Кубу. Я в-д-о-м-а. Унизу куховарка бряжчить посудом, садівник сидить на порозі своєї кімнати і курить сигару, на великій галявині її онука і сусідський хлопчик бризкаються водою, невістка саме спускається до мостика позасмагати, гостя лежить на лежаку під червоним глодом, син косить газон, а внизу перед майстернею її чоловік фарбує рибальські стільці зеленою фарбою, бо стара червона вже майже зовсім облущилася. Дещо з того, що вона собі пригадує, вона не записує. Не записує, що сказала «ні», коли після нападу Гітлера на Радянський Союз одна партійна товаришка, чоловіка якої саме заарештували, прийшла до неї зі своїм синочком і попросила сховати їх. Вона сказала «ні», тому що не мала вже дозволу на перебування, їй і самій можна було заходити в їхню московську квартиру тільки непомітно, і так само непомітно виходити з квартири. Вона не записує, що рукопис її радіопередачі про робочі будні німецького чиновника перевіряв радянський партійний товариш. І викреслив той епізод з євреями. Німецьких солдатів це не пройме, звучав вердикт, може зашкодити справі, не має у цьому контексті ніякого значення. І вона, що емігрувала не через свою єврейську матір, а через те, що була комуністкою, без заперечень викреслила цей пасаж із передачі. Вона не записує, що почала тоді-таки, після того як зникло декілька знайомих партійних товаришів, про яких знали, що вони євреї, фарбувати своє мідне волосся, за яке її дражнили жидівочкою ще в німецькому дитинстві. Вона ні слова не записує про те, як радянські партійні товариші звеліли їй з чоловіком сідати на поїзд до Новосибірська. І що вони, замість сісти на поїзд, переховувалися. Один німецький художник, з яким вони приятелювали, сів, виконуючи наказ партії, на такий поїзд і помер з голоду на будівництві казахського водосховища. Надворі кукає зозуля, а її пальці лежать на клавішах друкарської машинки.
Поет, який тоді заховав їх у себе, порівняв в одному вірші повернення додому з переїздом на берег смерті. Тоді вони навчилися мовчати, і після всіх злигоднів і нестач мовчання стало найбільшим дарунком для її мрії, настільки великої, що партійні товариші, потрапивши на терени цієї мрії, опинялися на самоті, бродячи її просторами.
Поет, який тоді заховав їх у себе, мешкає тепер із дружиною в літньому домі на протилежному березі озера, сьогодні по обіді вони обоє причалять, можливо, біля їхнього мостика своїм моторним човном з темного відполірованого дерева, тоді цей друг кине її чоловікові трос, чоловік упіймає трос і прив'яже човна при мостику, онучка ж дивитиметься, що робитиме дідусь, і добре запам'ятовуватиме вісімку, яку описує трос, коли його накидають на кілок.
Я в-д-о-м-а. Актор, що побудував собі тут трохи далі бунгало, вирушив нещодавно на гастролі й залишився на Заході, а тепер забирає до себе дружину і маленького сина. Їхнє бунгало вже опечатали. У ванній йому хотілося мати блакитну плитку. Блакитної плитки до ванн у цій частині Німеччині не існує. Почати нове життя означає вирости на старому. Ку-ку. Ку-ку. Новий світ має поглинути старий, а старий не піддається, нове і старе живуть поруч у тому самому тілі. Багато вимагати — багато втрачати.