Вона пригадує собі того незнайомця, що постукав якось у ворота подвір'я, через рік чи два після смерті її чоловіка, але ще перед початком війни. Вона відчинила і спиталася, чого йому треба. А він сказав, що хоче побачити брата, музиканта, він, мовляв, чув, що брат живе в цьому селі і тут одружений. Німецька мова, якою він запитувався про брата, була така сама старовинна і трохи чудернацька, як і німецька мова її покійного чоловіка. Ні, відповіла вона, тут музикантів немає. Той чоловік іще спитався: чи не дасте мені чогось напитися. І вона не запросила його зайти, а винесла йому молока перед ворота, почекала, поки він нап'ється, взяла склянку, побажала йому гарного дня і знову зачинила великі ворота.
Головне, що тут вона знову може плавати.
Там, звідки вона, їй ніколи не доводилося міркувати про те, наскільки дорогим є хліб і чи можна його тому брати руками, чи ні.
Є місця, вона чула про них, де таких старих, як вона, висаджують на дерево, прирікаючи їх там угорі на голодну смерть.
Головне, що вона знову може, коли надходить вечір, плавати в цьому зеленавому прохолодному озері.
Її маленький онук хотів викопати іграшкового трактора.
Ідучи до церкви через сад, донька зачепилася вельоном за кущ чорної смородини.
Кульбаба тут така сама, як і вдома, і жайворонки такі самі.
Якісь дурниці.
Коли вияснилося, що вона вже в тяжі, мати дозволила їй вилізти з печі.
Після каліцтва його рука завжди була дуже холодна.
Вечорами, коли вона перед сном виймає шпильки з вузла своїх сивих кіс, волосся ще мокре.
Тверде дерево довше горіло.
Просто з настанням старості западали щоки і рот.
Яблука — за грушки.
Потім підходить час, і гонг кличе до столу. Тоді онука знову підіймається з мостика вгору, тихо мугикаючи якусь мелодію, так вона наспівувала ціле своє життя, ще змалечку. А значить, тікаючи, можна взяти із собою щось невагоме, наприклад, музику.
Садівник
Восени старі власники дому пропонують садівникові перебратися до них у кімнату для гостей, вона на першому поверсі, у ній є рукомийник, вхід до кімнати — окремий, а холодними зимовими днями її швидко можна обігріти тепловим котлом. Садівник приймає пропозицію. Лікар з Берліна, кажуть йому, орендуватиме тепер бджолярню і колишній фруктовий сад. Вичищаючи полиці в бджолярні, молодий власник дому натрапляє серед слоїків з медом на скриньку зі столовим сріблом. Він бере срібло і розкладає його в великому домі у відповідній шухляді з приборами. Спіральний електрообігрівач, що залишився в кімнаті з центрифугою ще з минулої зими, він відносить назад у підвал. У тому самому місці, де колись уже стояв паркан, лікар з Берліна ставить новий паркан, як тільки лиш отримує права на праву частину земельної ділянки. Це не лише його право, але й обов'язок, тому що кожен орендар відповідає за лівий, якщо дивитися на озеро, бік своєї земельної ділянки. Садівник ще може показати чоловікові з села, що має поставити паркан, кілька колишніх межових каменів, що їх можна знайти подекуди в кущах.
У селі говорять, що, відколи знесли бджолярню, садівник перестав обрізати нігті на ногах. І тепер нігті обкрутили пальці і вже сягають п'ят, а навіть вилізають ззаду з черевиків. І хоча за черевиками і шкарпетками нічого не видно, але по його накульгуванню можна виразно зрозуміти, що з ним не все гаразд. У селі говорять, що садівник намовляє малолітню доньку власників дому видирати пучки трави і жбурляти їх разом з рештками землі на корінцях на свіжопотинькований дім лікаря з Берліна. Плями від тих пучків з травою, що їх дівчинка жбурляла на будинок, можна розгледіти на стінах цілком виразно. У селі говорять, що робітники з Берліна, які мають витягнути купальню вгору на пагорб, приїхали в костюмах і при краватках, а зверху по костюмах на них були темні маскувальні штормівки, людям у селі про це, мовляв, відомо з розповідей садівника. У селі говорять, що новий орендар колишньої єврейської ділянки, власне оцей ось лікар з Берліна, винний в тому, що його старший сусід, у якого був усього лиш нежить, помер у лікарні. Він, мовляв, свідомо забагато вколов своєму пацієнтові, бо йому мало було вузької стежки до озера, він, бачте, хотів привласнити і місток в озеро. Все це може підтвердити садівник. А ще садівник, кажуть, розповідав, як цей лікар з Берліна прокрався сюдою нещодавно після забави в сільському шинку «Крива ялина», ведучи за собою дівчину з Франкфурта-на-Одрі, перейшов через свою ділянку до води і зраджував дружину саме на цьому містку, на користування яким він ніколи не мав дозволу громади. Садівник, кажуть, бачив то все на власні очі.