Після смерті старого власника дому молодий власник віддає майстерню над водою для проживання на вихідних одній подружній парі з райцентру неподалік, що тримає свою яхту в селі на причалі. За це пара зобов'язується косити влітку траву на великій і малій галявині. Коли садівник наливає орендарям бензин у газонокосарку, донька молодого власника дому та її приятель з сусідського дому можуть тримати лійку.
Орендарі
Роби, як знаєш, сказав він. І вона відповіла: так. І сказавши «так», раптом зайшлася слізьми, а він не міг зрозуміти, у чому річ. Його дружина не плакала навіть тоді, коли вперше сиділа навпроти нього на побаченні у в'язниці. Він їй тоді сказав: Я би тебе викликав до себе. А вона на це: Я знаю. А більше нічого. І взагалі не плакала. Коли його відпустили на волю, вони без зайвого галасу одружилися. І ось тепер, через тридцять років, він їй усього лиш сказав: Роби, як знаєш. А вона відповіла щось, що звучало як «так», правда, це «так» зовсім не було виразним, а тоді затремтіла, а він вирішив, що їй зимно, і обійняв за плечі. Вони вже стільки вечорів провели отак обійнявшись на голлівудській гойдалці, під світлом ліхтаря в саду, сиділи собі допізна, розмовляли або мовчали, дивилися в чорноту, на озеро, що тихо похлюпувало в темряві. Коли він зачув її схлипування, то відразу ж прибрав руку і глянув на дружину, як ніколи ще за цих тридцять років подружнього життя не дивився. Тоді підвівся і пішов на місток, навіть не розвівши руками, як звикло, віт старої верби, що звисають над входом на місток, ніби завіса. І ось він стоїть там, дивиться в ніч і чує за спиною звуки з берега — то все ще схлипує його дружина. Голосить на голлівудській гойдалці, думає він собі й усміхається. Усмішка нестримно розтягає кутики його рота. Він стоїть на містку, на самому краєчку містка, на який він, коли його дружина почала плакати, вийшов так цілеспрямовано, ніби то дорога до фабричної їдальні чи до каси в супермаркеті, навіть попри те, що вербові віти вдарили його по обличчі. Він стоїть і усміхається, витріщаючись у ніч. І що тут скажеш. Вони виходили на яхті в озеро сьогодні вдень, вітер був несильний. Вона тримала линви, він поставив вітрила і час до часу трохи стернував.
Виходити під вітрилами на воду — гарна штука. Він і його дружина так любили воду, що роками зупинялися в наметовому містечку на кемпінгу біля причалу, поки їм не трапилася нагода облаштуватися тут. Їм дозволили переобладнати майстерню внизу над водою під дачне житло, коли майстерню передали, їм дісталися різні корисні речі, скринька з інструментами, поличка для вудок і невеликий рукомийник. Вони затишно облаштувалися серед цвяхів, тросів і зубил, викруток і гумових чобіт, там було все, що треба, телевізор, стіл і ліжко, а їхній човен похитувався тепер перед вікном між двома буйками неподалік від містка. Виходити під вітрилами на воду — гарна штука. Після падіння Берлінської стіни, коли власниця дому працювала за кордоном і ані вона, ані її батько не дбали про земельну ділянку, його дружина взялася прикрашати маленьку галявину між клунею та берегом озера камінцями, насадила аж попід паркан спаржу, а праворуч і ліворуч від голлівудської гойдалки поначіпляла в гілки дерев кошичків з квітами, так як вона це колись робила в наметовому містечку. Коли приходила весна, вони за кожної погоди випливали на яхті в озеро. Якби їм захотілося різноманіття, то вони могли б веслувати на човні, що прикріплений до задньої стіни дровітні. Власниця дому їм дозволила. Але для них не було нічого кращого, ніж плисти по воді з вітром у вітрилах. Виходити під вітрилами на воду — гарна штука.