А ти не боїшся проповзти гілкою ще далі вперед, а давай погойдаємося, а ти знав, що зернівки очерету можна курити, а давай побудуємо у воді хатинку з камінців, я знайшов гільзу від патрона, і я, а давай гойдатися, якщо покласти на шину дошку, то можна зробити пліт, а свистки можна робити тільки з бузини, бо вона всередині порожня, так садівник сказав, ходімо в зарослий парк Лідтке, там стільки яблук, і вони нічиї, а давай гойдатися, ану я зроблю підставку з долонь, а ти на яку глибину можеш пірнути, мій кораблик має бляшаний штурвал, спальня буде звідси від подушки — до стелі, давай гойдатися, а ти вмієш їхати на ровері без рук, а ти чув, малий Даніель заліз на підвіконня і попісяв на доріжку, чорт, мій штурвал впав у воду, поцілуй мене.
На тому боці, серед коріння старого дуба, якого йому добре видно з драбини, вони тоді закопали шкатулку зі скарбом — алюмінієвими пфенігами з весілля його сестри, а закопуючи шкатулку, знайшли олив'яні дзбанки, які хтось колись заховав у цьому ж місці в землі. Стоячи тепер на драбині, він не дивиться на коріння дуба, та, думає, їхня шкатулка все ще в землі, або ж, якщо за цей час вона зігнила, то принаймні пфеніги все ще там. А ти знаєш, що маленького Даніеля вже немає серед живих? А знаєш, що він був мертвим уже тоді, коли його батько погрожував застрелити маму? Пам'ятаєш, як він ходив з нами пірнати, між щупаками й очеретом, а щупаки були холодні-холодні і торкалися своїми риб'ячими писками наших ніг. Відразу після відкриття кордонів він пірнав у Карибському морі і потонув. Авжеж. Немов відкриття кордонів збільшило його шанси на смерть. Подорожі — то були його «якщо б» і «якби не». Тепер він назавжди залишиться малим. Після тієї ночі, коли батько Даніеля, в якого виявили рак і який повільно помирав, поцілив у матір Даніеля, вона теж почала повільно помирати. Авжеж. Немов смерть у такій сім'ї пожирає навколо себе всіх. Новина стояла протягом трьох днів на перших шпальтах газет: на фотографіях можна було побачити бунгало, з вікна якого малий Даніель пісяв тоді на доріжку. Зараз вікно чорне й порожнє, як і весь дім після стрілянини. Казали, що вони зчинили сварку саме за цей дім. І батько Даніеля вистрілив у Даніелеву матір просто з ліжка. Ішлося про частину спадку для молодшого Даніелевого зведеного брата. Того, що тепер на Заході. Авжеж. Так виходить, що після відкриття кордонів шанси Даніелевих батьків на смерть зросли.
Щоб закріпити на даху лист станіолю, він уперше відтоді, як декілька років тому допомагав пакувати і виносити з будинку речі, знову зайшов минулої осені на земельну ділянку своєї подруги. Він переліз через низенький кам'яний мур і продерся крізь кущі на їхню земельну ділянку, тому що брама, через яку він завжди ходив дитиною, стояла зачинена. На мурованих стовпцях по обидва боки від брами вони з нею просиджували по обіді годинами, висолоплюючи язики до перехожих. Коли зараз він згадує ті вихідні, коли вона винесла з дому всі речі і поїхала звідси геть, або як він поїхав у своїх тринадцять років до Берліна, або, якщо ще далі сягнути пам'яттю, той день у дровітні, коли вони побачили щось таке, чого їм краще було не бачити, коли він усе це згадує, то йому дивно стає, що, незважаючи на будь-які події, за одним днем неодмінно починається наступний, а він і сьогодні все ще не знає, що ж насправді відбувається. Можливо, вічне життя існує вже за життя, от тільки ніхто його не розпізнає, тому що воно здається зовсім не таким, як люди собі уявляють, а уявляють вони собі його по інший бік старого життя, яке вже відбулося як старе. Адже дім усе ще стоїть, а йому невтямки, що це там усе ще стоїть собі. І хто він такий — невтямки. А вона ж хто, десь там у світах.
У нас у саду є агрус і чорна смородина, і яблука, але аґрус і смородина цього року вже закінчилися, сказав він, і її батько дозволив йому показати їй після обіду їхній садок. А в нас тільки троянди, сказала вона, стоячи згодом у його садку і надкушуючи зелене яблуко. З цієї миті розпочалося те, що з віддалі часу він може назвати своїм дитинством, канікули за канікулами воно розпочиналося її приїздом і закінчувалося від'їздом. Того дня, коли його сестра вийшла з дому в весільній сукні, щоб вирушити на шлюб до церкви, і над нею висипали горщичок з пфенігами, що мали принести їй щастя, а після цього він і його подруга вибирали з піску легенькі монетки, алюмінієві гроші, майже невагомі, і, поки весільна процесія все більше віддалялася, а вони водили долонями по світлому піску, вони вперше заговорили про одруження.