Кларині сліди на свіжому снігу Емма виявляє щойно наступного дня, сліди провадять неподалік від громадської купальні прямісінько в сіру воду, на відбитках видно раз підошву, раз слід від ноги в панчосі, раз підошву, раз панчоху, раз підошву. Невдовзі знаходять тіло Клари, воно зачепилося при березі біля цегельні за коріння старої сосни, що стирчить під водою. Пастор не хоче здійснити чин похорону самогубці за християнською традицією, але втручається солтис, який, попри поважний вік, і далі керує сільською громадою, і до цього не допускає.
У домі, де хтось помер, відразу ж зупиняють годинник. Дзеркало завішують, бо інакше всі побачать двох покійників. Верхні віконниці відчиняють і, якщо дозволяє конструкція даху, виймають з даху цеглину, щоб душа могла вислизнути назовні. Покійника обмивають і переодягають. На чоловіка надягають чорний святковий сурдут, на жінку — чорну сукню. Покійникові натягають черевики. Незаміжню жінку ховають у білій сукні нареченої, віночку з мирта й вельоні. Покійника кладуть на солому. На обличчя йому кладуть ганчірку, намочену в горілці або в оцті. На тіло кладуть кропиву, щоб воно не покрилося синіми плямами. По обидва боки покійника кладуть по сокирі. Покійниці сокиру кладуть на тіло, древком до стіп. Коли покійника кладуть у домовину, то сокири прибирають геть. Посудину з водою, що нею обмивали покійника, закопують під дощовою ринвою. Солому, на якій лежав покійник, і його стару одежу спалюють або закопують. Про смерть оголошують худобі в хліві і деревам у саду, примовляючи: Нема уже вашого господаря. Перш ніж перенести домовину через поріг, її тричі ставлять на долівку. Щоби душа не могла повернутися, вікна й двері в хаті відразу ж після винесення домовини зачиняють. На долівку хлюпають воду, а кімнату підмітають. Стільці, на яких стояла домовина, перевертають і так залишають. Щоб запобігти поверненню, услід похоронній процесії хлюпають із миски воду, як це зазвичай роблять, коли з двору виходить лікар чи покрівельник.
Садівник
Коли на березі озера починають будувати перші літні будинки, значну частину яких вкривають очеретом, садівник береться, як тільки озеро затягає кригою, допомагати різати очерет на дахи будинків. Він і в цій справі виявляє надзвичайну вправність, замерзлі стебла ламаються в його руках, немов вони зі скла, дощечку, призначену для розсування стебел, він застосовує настільки вміло, що покрівельник не йме віри, що він ніколи ще не допомагав збирати очерет. Садівник завзято ламає зібрані стебла через ліве коліно, зовсім не втомлюючись при цьому, короткі цурпалки і залишки трави відпадають самі собою, а чисті в'язки він складає збоку.
Садівник маломовний, а щодо подій у селі він взагалі мовчить, байдуже, чи йдеться про потопельника, чи про самовільне пересунення дрібномаєтним селянином межового каменя, або ж про те, як Шмелінґ відправив американця Льюїса у дванадцятому раунді в нокаут. Слухай, ото наш Шмелінґ молодець, звертається з висоти драбини покрівельник до садівника, що подає йому в'язки очерету. Як наш Шмелінґ того чоколядового супербоксера поклав, то було щось із чимось, а ти шо, радіа не слухаєш. Садівник заперечливо хитає головою. Дім, на даху якого саме сидить покрівельник, — це дім Шмелінґа. Я і в Тораків уже якось крив дах, — сказав покрівельник на самому початку співпраці з садівником, можливо, хотів вразити відомого своєю мовчазністю садівника і схилити його до розмови, та садівник, здається, взагалі не знав, хто такий Торак, у всякому разі він тільки кивнув і промовчав.
Декого з мешканців села садівник відштовхує саме мовчазністю, вони кажуть, що він бездушний, кажуть, що в нього риб'ячий погляд, підозрюють, що його високе чоло свідчить про напади божевілля. А інші навпаки — вважають, що садівник розмовляє з людьми тільки про найнеобхідніше, а коли думає, що за ним ніхто не спостерігає — у саду або на полі, — то вони, мовляв, виразно бачили, як безперестанку ворушилися його губи, поки він розпушував землю, копав, прополював чи обтинав або підливав рослини — йому, мабуть, більше подобається розмовляти з зелепухами. Він нікого не запрошує до своєї хатини, а коли туди, за його відсутності, зазирають через вікно діти, то бачать лише стіл, стілець, ліжко і накинені на гачок лахи. Отож дім мовчить так само, як і його власник, і, як і у випадку будь-якого мовчання, це може означати і те, що дім криє якусь таємницю, але одночасно і те, що дім — просто порожній.