Коли очеретяний дах на будинку, що його зводить на ґрунтах Клари Вуррах для себе і своєї дружини берлінський архітектор, уже практично готовий, а покрівельник і садівник саме сідають перепочити, перш ніж покласти у дах останні в'язки очерету, до них приєднується майбутній господар дому і береться випитувати місцевих, чи не знайдеться десь в околиці хтось, хто зумів би допомогти у перетворенні лісу на сад. На що, цілком прогнозовано, покрівельник радить садівника, котрий сидить поруч. Той за своїм звичаєм мовчить, а тоді, коротко кивнувши архітекторові, дає згоду.
Садовий архітектор — кузен власника дому, він живе на сусідньому курорті і щоденно приїжджає сюди обговорити з господарем дому і садівником наступні плани і проконтролювати хід робіт. На передній верхній ділянці між домом і озером слід буде викорчувати сосновий ліс і насипати шар родючого ґрунту, щоб добре прийнявся дерен. Лівий коротший край лугу, перед самим домом, треба буде обсадити хвойними кущами та чорною бузиною, а з боку тераси його відділятиме клумба з трояндами.
Більшу частину лугу, праворуч від дороги, що веде вниз до води, позначать по краю дерев'яним парканом, за яким починатиметься залишена без додаткових насаджень сусідня ділянка, з боку схилу там ростиме крислатий дуб і група ялинкових чагарників, з боку будинку на кремнієвому бордюрі, що обрамлюватиме ділянку, насадять кущі форзиції, бузку і декілька рододендронів. Враження природного каскаду посилюватимуть декілька новопосаджених дерев, так на краю лівої галявини ростиме червоний глід, на краю правої галявини — японська вишня, горіх і блакитна ялина — вони ростимуть відповідно на переходах до кущів і тих більших дерев, що вже ростуть на задньому плані.
Схил, що веде до озера, попри сосни, молоді дубки і зарості ліщини, що ростуть тут самі собою, треба буде густо засадити новими кущами, щоб запобігти осуванню схилу.
До озера можна буде підійти доріжкою, викладеною плитами з ламаного каменя, вона вестиме вниз зі схилу викладеними вісьмома маршами по вісім сходинок. Ділянка при самій воді, заросла вільхами, — тіниста й вогка, тому садовий архітектор, порадившись із господарем дому, доручає садівникові зрубати деякі дерева і висушити ділянку. Щоби все ж використовувати цю не надто затишну місцину якось доцільно, господар дому вирішує поставити там споруджену за його ескізом майстерню і дровітню. З часом буде видно, в якому місці найліпше поставити місток в озеро.
Так кожна з обох галявин творитиме завдяки природному обрамленню свого роду сцену, каже садовий архітектор до кузена, власника дому, а садівник вивертає тачку удобреної землі на місце майбутньої клумби з трояндами. Власник дому каже: У принципі, все завжди залежить від того, куди спрямувати погляд. І від чергування, — докидає садовий архітектор: світло й тінь, вільна поверхня й густе насадження, погляд згори і погляд догори. Садівник рівномірно розподіляє на клумбі землю тильним боком лопати. Між вертикаллю й горизонталлю має бути розумний баланс, — каже власник дому. Абсолютно погоджуюся, — киває садовий архітектор, — саме тому важко вигадати щось краще за ці східчасті тераси, які провадять до води, цим тут розпорядилася сама природа. Садівник везе порожню тачку геть. Обоє чоловіків стоять на терасі й дивляться звідти униз на озеро, що мерехтливо поблискує в просвітах між червонястими стовбурами сосен. Садівник привозить наступну наповнену землею тачку і вивертає землю на клумбу. Мистецтво — це приручення дикого стану і поєднання його з природою, — каже власник дому. Абсолютно погоджуюся, — киває його кузен. Садівник рівномірно розподіляє лопатою землю на клумбі. Скористатися красою, незалежно від того, де її надибаєш, — каже власник дому. Абсолютно погоджуюся. Садівник везе повз обох чоловіків, що мовчки стоять на терасі, порожню тачку геть.
Тож садівник зрізає кілька сосен, розпилює їх і складає поліна в дровітні, викорчовує коріння і насипає на бранденбурзький пісок товстий шар родючого ґрунту, садівник відмірює доріжку між малою і великою галявиною в один бік і в інший, вісім маршів по вісім сходинок, поламаний пісковик, місцевий камінь, він насіює траву, насаджує троянди, садить кущі, що ними позначатимуться краї малої і великої галявин, садить кущі на схилі, садить червоний терен, волоський горіх, японську вишню і блакитну ялину. Копаючи, він наштовхується, минувши тонкий шар гумусу, на пласт місцевого каменя, його треба розсікти лопатою, а вже під цим шаром залягає верства піску, крізь який просочуються ґрунтові води, а під піском лежить врешті-решт блакитна глина, характерна для цієї місцевості. Колись озеро вкривало і це узвишшя, що його люди називають Пастушою горою, а тисячі років тому Пастуша гора була не чим іншим, як мілиною, подібно до того, як сьогодні нижче рівня моря стоять Огіркова гора або Чорний Ріг, Кеперлінґ, Гоффте, Бульценберґ, Гола гора, а також Міндахова гора. У піщаному шарі, на який садівник натрапляє, засипаючи отвори землею, під місцевим каменем усе ще звиваються хвилі піску, в яких увічнилися вітри, що колись давно шугали понад водою. Садівник вибирає ямки для рослин на глибині 80 сантиметрів і наповнює їх підживленою землею, щоб добре розросталися кущі, чагарі, японська вишня, червоний терен, блакитна ялина та волоський горіх. Понад берегом садівник зрізає п'ять вільх, викорчовує кореневище, плете косички з зеленого ялинового хмизу і встромляє їх у вибурувані отвори, аби осушити чорний ґрунт. Улітку садівник підливає троянди, кущі й молоді деревцятка двічі на день, перший раз — удосвіта, а вдруге — з настанням сутінків, він поливає голу землю на обох галявинах доти, поки там не виростає густа трава.