Пам’ятайте про можливі нейрокогнітивні відмінності. Цілком вирогідно, що мозок вашого прокрастинатора працює зовсім не так, як ваш. У його мозку можуть не працювати якісь виконавчі функції, наприклад здатність до планування, організації чи самомоніторингу. Може, у вашого прокрастинатора не дуже хороша короткотермінова пам’ять або в нього СДУ і він не може не відволікатися кожних кілька секунд, намагаючись зосередитись. У кожному мозку свої нейронні зв’язки. Ваш прокрастинатор може бути не здатен зосереджуватися, бути послідовним чи планувати так, як це робите ви. Замість припускати, що ваш прокрастинатор не хоче співпрацювати, є пасивним або має якийсь моральний недолік, ви можете допомогти йому, дослідивши питання СДУ та ВД, і запропонувати (а не прочитати лекцію) свою підтримку в практичних питаннях, з якими ваш прокрастинатор не вміє справлятися. Той факт, що ви бачите, які кроки потрібно зробити, щоб розпочати і завершити завдання, не означає, що прокрастинатор із СДУ або ВД точно знатиме чи пам’ятатиме, як підступитися до нього та ефективно його виконати.
Співпрацюйте. Щоб запропонувати свою допомогу і щоб її прийняли, вам потрібно налагодити двосторонню співпрацю. Цей процес дуже відрізняється від «пиляння», натиску, покарання чи вичитування. Ви можете разом зі своїм прокрастинатором визначити свою роль, а тоді дотримуватися її. Запитайте його, чим ви можете бути корисні, і допомагайте лише так, як вас просять. Запропонуйте свій підхід до складного завдання із віддаленим дедлайном і робіть це як партнер, а не як диктатор.
Застосовуйте гнучку стратегію. Нерідко буває, що стратегія не дає бажаних результатів, а люди намагаються робити одне і те саме знову й знову, з дедалі більшою наполегливістю. Натомість значно ефективніше було би зробити щось таке, що докорінно відрізнялося б від попередніх зусиль.
Що тільки Керол не робила, аби змусити Джеймі перестати прокрастинувати з домашнім завданням. Якийсь час вона пиляла його: «Не забудь, що у п’ятницю в тебе контрольна з фізики»; «Тобі варто взятися до роботи над проектом, поки ще не запізно». Зазвичай Джеймі у відповідь на це сердився або взагалі не звертав уваги на матір. Коли пиляння не спрацювало, Керол спробувала його підкупити: «Якщо ти протягом місяця щодня годину сидітимеш над домашнім завданням, я куплю тобі iPhone». Не спрацювало. Далі Керол спробувала мотивувати Джеймі за допомогою почуття провини: «Ми з батьком стільки для тебе зробили, а ти не можеш впоратися навіть зі шкільними завданнями?» І це безуспішно. Врешті Керол спробувала моралізаторство, що виносило Джеймі вирок: «Ти маєш навчитися самодисципліні. Як ти даси собі раду в житті, якщо не можеш впоратися з простою математикою?»
Та Керол не розуміла, що всі ці її різноманітні стратегії були варіантами однієї базової тактики. Вона підштовхувала Джеймі до дій — пилянням, погрозами, підкупом; усе, що вона робила, мало на меті переконати Джеймі виконувати домашнє завдання, і все, що з цього вийшло, — це конфлікт і образа. Джеймі весь час або сердився, або відсторонювався, замкнений і тихий. Керол відчувала, що втрачає сина.
У відчаї Керол спробувала дещо інакше. Вона вирішила припинити підштовхувати Джеймі до навчання. Замість того, щоб тиснути на нього з навчанням, Керол сказала йому: «Навчитись самостійно ухвалювати рішення — це частина дорослішання. Тобі треба вирішити, наскільки школа важлива для тебе і яке місце вона посідає у твоєму житті. Я би хотіла, щоб у нас з тобою були стосунки, в яких ми задоволені одне одним, а не в яких я дістаю тебе з домашнім завданням». Тому Керол більше не піднімала тему домашньої роботи. Навіть якби її найгірші страхи справдились і Джеймі жодного разу не відкрив книжки, Керол пообіцяла собі тримати язика за зубами і звертати увагу на позитивний досвід, який вони переживали вдвох.
Цей новий підхід дуже відрізнявся від попереднього. Зайнявши таку позицію, Керол вийшла із дріб’язкової боротьби за владу і дозволила Джеймі жити власним життям. Вона з полегшенням відчула, що після того, як вона змінила власну поведінку, її стосунки з Джеймі стали ближчими. А Джеймі, залишений сам на себе, навіть поступово почав виконувати свої домашні завдання — не одразу, не без боротьби, не без страху перед усім світом, але він справлявся, і, що ще важливіше, Керол відчула, що вона нарешті отримує свого сина назад.