Хоча саморегуляція допомагає нам ігнорувати чинники, які відволікають, і спокуси, але досягнути й підтримувати її нелегко. Саморегуляція — це ключова проблема людей із СДУ та розладами виконавчої функції,[282] і саме тому ці розлади та прокрастинація часто йдуть поруч. Але з проблемами саморегуляції стикаються навіть люди, які не страждають на СДУ. Одне із досліджень пов’язувало саморегуляцію з переживанням автономності. Опитавши студентів коледжу, науковці з’ясували: що приємнішим було завдання по своїй суті, тобто якщо студенти відчували радість і самовдоволення у процесі його виконання, то стабільніший був рівень прогресу. Коли мотивація до виконання завдання була менш особистісною — тобто до його виконання підштовхував хтось інший або було важко побачити сенс у тому, щоб його робити, — студенти прокрастинували більше.[283] Навіть віра в те, що це має щось важливе для їхнього власного майбутнього, не робила завдання приємним по своїм суті. «Немає значення, наскільки важливими для досягнення власних цілей у майбутньому студенти вважають свої курси, якщо матеріал курсу їм насправді нецікавий, вони все одно можуть прокрастинувати. Отож прокрастинація стає мотиваційною проблемою, для подолання якої потрібно досягнути дуже високого рівня автономності».[284] Щоб робити в житті ті речі, в яких ви насправді не дуже зацікавлені, у вас повинна бути дуже висока мотивація, адже непривабливе завдання легко відкласти і ще легше знайти цьому виправдання.
Інакше бачення, яке пропонує дослідження із саморегуляції, полягає в тому, що ми здатні контролювати власну поведінку лише до певної міри, і ця здатність вичерпується, якщо нам довелося використати багато ресурсу для самоконтролю.[285] Коли ви вдаєтесь до самоконтролю, щоб вирішити одну проблему, ви зменшуєте кількість самоконтролю для вирішення наступної проблеми. Якщо ж самоконтроль — це обмежений ресурс, то в ньому, очевидно, будуть провали, а надто якщо ви одночасно долаєте стрес, керуєте негативними почуттями чи опираєтеся спокусам. У вас мають бути періоди полегшення самоконтролю, аби назбирати сил до наступного разу. Постійно контролювати себе важко — спитайте будь-яку людину на дієті чи в процесі проходження 12-крокової програми з подолання алкозалежності! Хоча «провал саморегуляції» тягне за собою осуд через брак сили волі, вседозволеність і загалом слабкість характеру, важливо пам’ятати, що є багато пояснень, чому в людини може бути погана саморегуляція, і жодне з них не стосується недоліків характеру.
Переживання, тривога та настрій. На саморегуляцію може впливати й низка особистісних рис, до яких належить переживання, тривога і настрій. Пірс Стіл[286] вважає, що ці чинники менше пов’язані з прокрастинацією, ніж чинники саморегуляції, які ми щойно описали, та все ж вони мають значення. Депресивний настрій може призвести до прокрастинації, адже інертність і брак сил у зв’язку з депресією впливають на дії людини.[287] Депресія також пов’язана з низьким рівнем упевненості в собі, а доведено, що низька впевненість у собі, як і низька віра у власні сили (сумнів у здатності добре впоратися із завданням) сприяють прокрастинації.[288] Страх невдачі, що, схоже, є сукупністю низької впевненості в собі, тривоги та перфекціонізму, також нерідко призводить до прокрастинації.[289] Маючи недостатньо впевненості у собі та у власній здатності завершувати проекти, особливо якщо їх оцінюють, прокрастинатори схильні здаватися, коли стикаються із перешкодами.[290] Хай як іронічно це звучить, але прокрастинатори весь час самі створюють собі перешкоди; це унаочнює те, що деякі науковці називають «самокаліченням».[291] Коли людина надто довго чекає, перш ніж почати виконувати завдання, — це приклад самокалічення, як і схильність витрачати забагато часу на проекти, які неможливо реалізувати. Прокрастинатори більше, ніж непрокрастинатори, схильні битися над провальними проектами.[292]
Водночас є чимало надміру оптимістичних прокрастинаторів; вони майже не хвилюються. Вони можуть надто оптимістично оцінювати, скільки часу займає виконання завдання, і постійно недооцінювати потрібну їм кількість часу.[293] Бувають і «громадськоактивні оптимісти»[294], які відволікаються на громадську активність, аби прокрастинувати й отримувати від цього задоволення. Вони — комунікабельні екстраверти, занадто впевнені в тому, що це завдання спокійно можна відкласти, а впоратися з ним пізніше.
282
Barkley, R., Murphy, K., & Fischer, M. (2008). ADHD in adults: What the science says. New York: Guilford Press; Hallowell, E. M., & Ratey, J. J. (2005). Delivered from distraction: Getting the most out of life with attention deficit disorder. New York: Ballantine.
283
Senecal, F., Koestner, R., & Vellerand, R. (1995). Self-regulation and academic procrastination: An interactional model. Journal of Social Psychology, 135, 607–619.
285
Muraven, M., & Baumeister, R. F. (2000). Self-regulation and depletion of limited resources: Does self-control resemble a muscle? Psychological Bulletin, 126(2), 247–259.
287
Strongman, K. T., & Burt, C. D. B. (2000). Taking breaks from work: An exploratory inquiry. Journal of Psychology, 134, 229–242.
288
Briody, R. (1980). An exploratory study of procrastination. (Doctoral dissertation, Brandeis University, 1980). Dissertation Abstracts International, 41, 590.
290
Micek, L. (1982). Some problems of self-autoregulation of volitional processes in university students from the point of view of their mental health. Sbornik Praci Filosoficke Fakulty Brnenske University, 31, 51–70. Cited in Steel (2007), цит. роб.
291
Jones, E. E., & Berglas, S. (1978). Control of attributions about the self through self-handicapping strategies: The appeal of alcohol and the role of underachievement. Personality and Social Psychology Bulletin, 4, 200–206; Smith, T. W., Snyder, C. R., & Handelsman, M. M. (1982). On the self- serving function of an academic wooden leg: Test anxiety as a self-h andicapping strategy. Journal of Personality and Social Psychology, 42, 314–321.
292
Lay, C. H. (1990). Working to schedule on personal projects: An assessment of person-project characteristics and trait procrastination. Journal of Social Behavior and Personality, 5, 91–103.
293
McCown, W. (1986). Behaviour of chronic college-student procrastinators: An experimental study. Social Science and Behavioural Documents, 17, 133.