Неоднозначним питанням залишається те, як пов’язані прокрастинація і перфекціонізм. Більшість клінічних психологів стверджують, що за їхніми спостереженнями прокрастинатори схильні бути перфекціоністами. Та Пірс Стіл, який здійснив огляд досліджень у сфері прокрастинації, підсумував, що перфекціонізм немає постійного й міцного зв’язку із прокрастинацією.[295] Кілька людей заявляли, що перфекціонізм супроводжує їхню прокрастинацію[296], але в інших дослідженнях люди з високим рівнем перфекціонізму мали такий самий або навіть нижчий рівень прокрастинації, як люди-неперфекціоністи.[297] Пірс Стіл зауважує, що це відкриття не збігається з клінічними спостереженнями і не відповідає стійкому переконанню, що страх невдачі, пов’язаний з перфекціонізмом, насправді є чинником прокрастинації. Висновок Стіла, що перфекціоністи прокрастинують менше, адже справляються краще й уникають відкладати на потім, широко розійшовся у ЗМІ, коли 2007 року було опубліковано його огляд досліджень у сфері прокрастинації.[298]
Нам здається, що така розбіжність між клінічними й науковими спостереженнями може бути пов’язана з тим, що клінічні психологи мають справу з людьми, які приходять на консультацію і, схоже, є дезадаптивними перфекціоністами за визначенням Доктора Кеннета Райса.[299] Пірс Стіл, вочевидь, описує адаптивних перфекціоністів за Райсом[300] — людей, які розуміють, що у них високі стандарти, і вважають, що їхня робота, відповідає цим стандартам, тож вони задоволені своїми успіхами і своїм життям.[301] А от дезадаптивні перфекціоністи мають високі стандарти, однак вони розчаровані власними успіхами; вони критикують себе, сумніваються в собі та надто переймаються тим, що припускаються помилок, і менше задоволені своїм життям.[302] Через усі ці переживання вони більш схильні звертатися по допомогу до фахівців.
Крім того, більшість досліджень, які увійшли до огляду Стіла, використовували опитувальники, де самі респонденти визначали, чи є вони перфекціоністами. Наш досвід засвідчує, що більшість прокрастинаторів себе перфекціоністами не вважають, і тому, відповідаючи на запитання опитувальника, вони навряд чи обиратимуть пункти, в яких відображений перфекціонізм. Вони незмінно протестують: «Я не перфекціоніст; я нічого не роблю ідеально». Ці прокрастинатори не усвідомлюють, що їхній перфекціонізм звучить вже в самому їхньому запереченні. І ми знову й знову помічаємо, зазираючи в них, що у їхньому прокрастинаторському мозку перфекціонізм живе і добре почувається.
Особистісні риси, що не стосуються прокрастинації. Як показали дослідження, деякі особистісні риси мало стосуються прокрастинації або взагалі не стосуються. Отже, «протест проти контролю» не пов’язаний із прокрастинацією, і це визнали менше 5 % респондентів.[303] Ще до рис, які не стосуються прокрастинації, належать «відкритість до досвіду» (допитливий розум, креативність та уява, вміння цінувати мистецтво і красу), «згідливість» (співпраця, вміння думати про інших, турбота про громадську злагоду, оптимізм, чесність, добросовісність), «пошук нових відчуттів» (тут є тонка межа із бажанням іти на ризик) та інтелект.
Тут ми хочемо зробити важливе зауваження про суть статистики у дослідженнях, адже згідно них роблять висновки на підставі колективних даних, зібраних з великої кількості людей. Наприклад, коли Стіл каже, що зв’язку між схильністю протестувати і прокрастинацією встановлено не було, він має на увазі, що це загалом стосується більшості людей, які брали участь у дослідженні. Однак він обережно зауважує, що для людини, яка схильна прокрастинувати, боротьбою стає все, а прокрастинація — це лише один зі способів висловити протест.[304] Ми, як клінічні психологи, не можемо повністю погоджуватися з цим. Ми знаємо людину, в якої протест викликає майже все, включно з чищенням зубів (про зубну нитку не може бути й мови, як і про те, щоби владнати податкові питання, — він не робив цього вже багато років). Тож якщо ви — людина, яка починає боятися за власну незалежність після кожного запиту, то у вас схильність протестувати і справді пов’язана з прокрастинацією. Статистичні висновки стосуються не всіх.
296
Haycock, L. A. (1993). The cognitive mediation of procrastination: An investigation of the relationship between procrastination and self-efficacy beliefs. (Doctoral dissertation, University of Minnesota, 1993). Dissertation Abstracts International, 54, 2261.
297
Enns, M. W., & Cox, B. J. (2002). The nature and assessment of perfectionism: A critical analysis. In G. L. Flett, & P. L. Hewittt (Eds.), Perfectionism: Theory, research, and treatment (pp. 33–62). Washington, D. C.: American Psychological Association; Slaney, R. B., Rice, K. G., & Ashby, J. S. (2002). A programmatic approach to measuring perfectionism: The Almost Perfect Scales. In G. L. Flett, & P. L. Hewitt (Eds.), Perfectionism: theory, research, and treatment (pp. 63–88). Washington, D. C.: American Psychological Association.
298
Borenstein, S. (2007, January 12). Study is a put off: Scientists research why procrastination is getting worse. USAtoday.com. Запозичено 17 квітня 2007 р. з сайту
300
Frost, R. O., Heimberg, R. G., Holt, C. S., Mattia, J. L., & Neubauer, A. L. (1993). A comparison of two measures of perfectionism. Personality and Individual Differences, 14, 119–128.
301
Rice, K. G., & Ashby, J. S. (2007). An efficient method for classifying perfectionists. Journal of Counseling Psychology, 54(1), 72–85.
303
Kachgal, M. M., Hansen, L. S., & Nutter, K. J. (2001). Academic procrastination prevention/intervention: Journal of Developmental Education, 25, 14–24.