Чимало досліджень були зосереджені на природі завдань як способі зрозуміти прокрастинацію. Є ґрунтовні послідовні докази на підтримку висновку, що завдання, які здаються непринадними, спричиняють прокрастинацію.[305] На роботі люди прокрастинують, коли їм здається, що робота обмежує їхню автономність, коли вони не відчувають, що роблять щось важливе, коли їхню роботу не дуже помічають або коли завдання пригнічують, ображають чи виглядають нудними.[306] Під час навчання студенти прокрастинують, коли завдання здається їм неприємним, нудним або нецікавим. «Що більше людині не подобається завдання, що більше вона вважає його не вартим зусиль і що більше тривоги воно викликає, то більше людина прокрастинує», — підсумовує Стіл, тож «однією з імовірних причин того, чому деякі люди прокрастинують, є те, що багато прав та обов’язків у їхньому житті видаються їм непринадними».[307]
Нам здається, що це дослідження про природу завдання — насправді більше про природу людей. Завдання по своїй суті не є нудними чи неприємними для всіх. Те, що неприємне одній людині, викликає втіху в іншої. Мало того, варто зауважити, що багато людей виконують завдання навіть попри те, що вони здаються їм непринадними. Тому, хоча й думка про те, що люди відкладають на потім справи, які здаються їм неприємними, вкладається в рамки здорового глузду, нам цікавіше отримати відповідь на таке питання: чому це конкретне завдання, неприємне цій конкретній людині, призводить до уникнення його виконання, навіть попри те, що воно є важливим, а наслідки його невиконання вагомими? У випадку з прокрастинаторами, непринадне завдання стає завданням, якого уникають. Чому так — не знає жодне із досліджень, проведених на сьогодні.
Ще одним нюансом, який цікавить нас у дослідженні про непринадність завдань і прокрастинацію, є той факт, що більшість досліджень покладаються на відповіді студентів коледжу, які заповнюють опитувальники про те, чому вони прокрастинують. Є два обмеження даних, що були зібрані таким способом. По-перше, дані обмежуються певною категорією людей — студентами коледжу, які можуть бути, а можуть і не бути такими самими, як вся категорія прокрастинаторів. Тож, узагальнюючи ці дані для широкої аудиторії, слід бути обережним. По-друге, відповіді на запитання опитувальників мало чим можуть допомогти в розумінні складної та часто несвідомої мотивації. Наприклад, одним із відкриттів Стіла було те, що 45 % студентів-прокрастинаторів коледжу заявили, що вони «дуже не люблять» писати курсові роботи.[308] При цьому багато студентів, які не люблять писати курсові роботи, все ж таки їх пишуть і вчасно здають. І ми знову повертаємося до запитання «чому?». Може, цьому студентові бракує навичок письма або він пише не рідною мовою і тому боїться отримати ще одну свою роботу назад з купою зауважень і поганою оцінкою? А може, цей студент — талановитий письменник, на якого тиснуть тим, що він має писати кожну роботу на відмінно, тож він вважає провалом усе, за що не отримує найвищу оцінку? А може, у студента проблеми з організацією, пошуком потрібних матеріалів, генеруванням ідей, і тому він почувається страшенно перевантаженим? Тож висновок про те, що «непринадність завдань» пов’язана з прокрастинацією, викликає багато запитань і не дуже може допомогти людям подолати їхню відразу до неприємних завдань.
Коли ми розглядаємо непринадність завдань, питання несвідомої мотивації також має велике значення. Студенти можуть знати, чому вони «дуже не люблять» писати курсові роботи, а можуть і не знати. Ми раз за разом виявляємо, що, навіть коли студенти мають чітке свідоме розуміння того, чому вони відкладають завдання на потім, за цим майже завжди криються інші проблеми, які відіграють велику роль у їхній прокрастинації. Як ми вже зауважували в розділі про нейронауку та прокрастинацію, зараз поширена думка про те, що велика частина нашого психічного життя відбувається за межами нашої свідомості. Люди часто не знають, що відбувається у них в голові; деякі психологічні моменти неможливо фіксувати, адже вони ледь вловимі й неочевидні; деякі речі визнавати некомфортно — і люди їх заперечують. Тому ми стверджуємо, що покладатися суто на свідомі заяви про те, що подобається, а що ні, і приймати це за повноцінне пояснення того, чому люди прокрастинують, було б помилкою. На противагу думці Стіла, що прокрастинатори, мабуть, «просто» вважають багато життєвих вимог непринадними, ми гадаємо, що все це зовсім не просто. Нам здаються нереалістичними очікування, що студенти зможуть точно визначити страхи, які впливають на їхній успіх та щастя, у відповідях на запитання простого опитувальника. Як та жінка, яка уникала потиску рук після того, як її вколола канцелярська кнопка (див. Розділ 7), студенти (й інші люди) можуть не мати свідомих спогадів про болючий досвід минулого, який тепер робить котресь із завдань непринадним для них.