Вибір залежить від строків, а не від причин. Інша змінна, яка впливає на процес ухвалення рішень — це те, що прокрастинатор оцінює важливість завдань по-різному в різні моменти часу, а ця оцінка разюче змінюється з наближенням дедлайну, навіть попри те, що реальна важливість завдання насправді залишається незмінною. Іншими словами, на перевагу у виборі більше впливає кількість часу, аніж причина.[321] Якщо до наступного понеділка вам потрібно завершити проект, то у четвер він може здаватися вам не дуже важливим, а от у неділю ввечері він, скоріш за все, здаватиметься ой як важливим. Тому прокрастинатори схильні бути дуже непослідовними у своїй оцінці важливості завдань, і ця непослідовність ускладнює наполегливий рух у напрямі до майбутніх цілей.
Ірраціональний оптимізм. Зрештою, деякі люди більш реалістичні щодо того, як вони діятимуть наступного разу. Люди, які мають «коректне песимістичне» бачення своєї майбутньої поведінки, визнають, що «у майбутньому вони матимуть проблеми із самоконтролем».[322] Вони передчувають, що пізніше не матимуть більше часу, і знають, що тоді завдання буде не менш складним, ніж зараз, тож краще починати зараз. А от люди, яким властивий «ірраціональний оптимізм»,[323] не усвідомлюють, що у майбутньому їм буде так само складно взятися до справи, як зараз. Вони не можуть зрозуміти, що пізніше матимуть стільки ж проблем, і роблять некоректне припущення, що в них купа часу або що пізніше буде легше. Ми думаємо, що ірраціональний оптимізм пов’язаний із тим, як людина сприймає себе в часовому потоці (див. Розділ 6), а також з потребою підтримувати уявлення про себе як про величну особистість (див. Розділ 2). І звичайно, ми зіштовхуємося з проблемою прийняття реальності — реальності, де ви не можете магічним чином змінитися і є такими самими, як і два тижні тому; реальності, де на виконання проектів потрібен час; реальності, де задоволення у сьогоденні може коштувати вам страждань у майбутньому.
Поведінкові економісти кажуть, що сприймати так теперішні і майбутні події та оцінювати себе у цих часових рамках — це природні людські схильності. Кожен може робити поблажку за рахунок майбутнього. Кожного більше приваблює миттєва винагорода. Кожен ухвалює рішення, які не є раціональними.[324] І все ж існують способи, якими можна подолати природну схильність прокрастинувати. Ви можете визнати, що схильні занижувати цінність чогось, що видається дуже віддаленим у майбутньому, та нагадати собі про те, яку цінність воно матиме для вас у довготерміновій перспективі. Ви можете зробити ціль більш реальною і яскравою, якщо точно знатимете, що потрібно для виконання завдання, коли його слід завершити, і якщо встановите короткотермінові проміжні цілі, аби дістатися до нього. Ви можете визнати, що пізніше ви з такою самою ймовірністю захочете прокрастинувати, як і зараз, і що завдання не зробить інша версія вас, яка не прокрастинує. А ще ви можете зробити свою ціль менш розмитою і більш близькою, якщо почнете діяти — будь-як, — аби досягти цілі просто зараз.
На підставі цих відкриттів науковці виділили низку важливих стратегій для зменшення прокрастинації.[325] Оскільки непринадність завдань — це основна складова частина прокрастинації, тож якщо пошукати способів знизити це, то і прокрастинація може зменшитися.[326] Нудні завдання можна, наприклад, зробити більш захопливими і складними. А завдання, винагорода за які настане аж за якийсь час, можна, скажімо, «об’єднати» із завданням, яке дає миттєве задоволення, наприклад підготуватися до підсумкового іспиту (довготермінова ціль) можна разом із дослідницькою групою (громадська активність).[327] Група «податкових мук», яку ми описували в Розділі 14, — це взірець такого злиття непринадного і приємного.
Підвищити власні очікування успіху — це ще один спосіб знизити прокрастинацію щодо поставленого завдання. Дивитися на те, як інші люди успішно справляються із завданням, може бути корисним, як і переживати «фактично досягнутих результати».[328] Тому вдосконалення умінь, потрібних для виконання певного завдання, може посилити віру у власні сили, а отже — допомогти знизити рівень прокрастинації.[329] Техніка, яку рекомендуємо ми і багато інших авторів, — розбивання великої цілі на маленькі кроки — може підвищити частоту переживання фактично досягнутих результатів, тому що досягнення невеличких цілей в процесі можна вважати за успіхи. Коли у вас є невеликі проміжні цілі з проміжними дедлайнами — завдання також стає яскравішим.
324
Brafman, O., & Brafman, R. (2008). Sway: The irresistible pull of irrational behavior. New York: Doubleday.
325
Schouwenburg, H., Lay, C., Pychyl, T., & Ferrari, J. (2004). Counseling the procrastinator in academic settings. Washington, D. C.: American Psychological Association.
327
Ainslie, G. (1992). Picoeconomics: The strategic interaction of successive motivational states within the person. New York: Cambridge University Press.