Іншим коренем прокрастинації є складні стосунки прокрастинатора з часом. У своїх відносинах із часом прокрастинатори часто «приймають бажане за дійсне» або вважають час супротивником, якого треба перемогти, перегнати або пережити. Таке ставлення до часу підливає ще більше оливи у вогонь прокрастинації. Якщо ваш «суб’єктивний час» суперечить «годинниковому часу»[3], то вам складно дотримуватися дедлайнів, наполегливо працювати над досягненням мети чи передбачати, скільки часу потрібно для виконання певних справ. Крім того, ваше відчуття часу, мабуть, ускладнює стосунки з іншими людьми, чиє суб’єктивне сприйняття часу більше збігається із годинниковим часом. А коли ви конфліктуєте з іншими через час, у вас може виникати спокуса прокрастинувати дедалі більше.
Біологічне коріння прокрастинації поширюється на тіло, мозок і генетичну спадковість. До вашої прокрастинації долучається все. Нейронаука пережила певний прорив, коли було зроблено низку вражаючих відкриттів, які можуть допомогти вам переосмислити свою прокрастинацію. Те, що відбувається у нашому мозку, впливає на те, чого ми уникаємо, а те, чого ми уникаємо (або не уникаємо), впливає на структуру і роботу нашого мозку. Завдяки цій «нейропластичності» мозок постійно змінюється — а значить, наша біологічна схильність не може становити постійну перепону нашому прогресу.[4]
Міжособистісні корені прокрастинації охоплюють родинну історію, відносини в соціумі і місце в культурі, в якій ви зараз живете. Родинна динаміка із минулого, ймовірно, продовжується і в сьогоденні та впливає на збереження динаміки прокрастинації, що не йде вам на користь. Особливості соціуму й культури також можуть спричинятися до вашої схильності прокрастинувати — тому дуже важливо розуміти їхній вплив на ваше сприйняття себе та на стосунки з іншими.
Ми закликаємо вас досліджувати та приймати ці емоційні, біологічні й соціальні впливи без критики чи звинувачення. Одна із тем нашої книжки: як захопливо й цікаво вчитися з власного досвіду — не заперечувати, не забувати і не осуджувати свій досвід, а приймати його таким, яким він є, та вповні його використовувати. Вивчення основ вашої схильності відкладати справи на потім закладає підвалини для використання технік подолання прокрастинації, які ми пропонуємо у другій частині.
1. Прокрастинація
Завада чи покара?
Сьогодні Новий рік — час на щорічні обіцянки самому собі. Але після ночі святкувань, коли по телеку саме йдуть матчі за кубок, у кого є час на серйозні роздуми? Тож наприкінці січня, коли одна подруга вже скинула п’ять кілограмів за новою дієтою, а інший друг взявся врешті до своїх податків (хто всі ці люди?), ви вирішуєте, що пора вже пообіцяти щось і собі: «Я більше ніколи не прокрастинуватиму!»
Прокрастинація. Це слово викликає у кожного з нас різні асоціації. Якщо ви серед числа везунчиків, які не надто сильно страждають від неї, то, напевно, уявляєте собі людину, що валяється в гамаку і задоволено попиває холодний чай, замість того, щоб косити газон. Та якщо прокрастинація — саме ваша проблема, то картинки, які виникнуть у вашій уяві, будуть, мабуть, не такими приємними: стіл, завалений настільки, що його практично не видно; обличчя старих друзів, яким ви плануєте написати вже не один рік; згадки про дні навчання у школі, що переростали у ночі над книжками; проект, який чекає, щоб ви за нього взялися, навіть зараз…
Слово «прокрастинувати» буквально означає «відкладати, переносити, відтягати, відстрочувати». Воно виникло в результаті об’єднання двох латинських слів: «pro», що означає «для», та «crastinus», що значить «завтра».[5] «Для завтра», іншими словами — «я зроблю це пізніше». Проблема прокрастинації існує з давніх-давен. У єгиптян було два слова, що перекладались як «прокрастинувати», й обидва стосувалися виживання.[6] Одне використовували для означення корисної звички уникати непотрібної роботи та імпульсивних дій, заощаджуючи так енергію. Інше ж позначало шкідливу звичку лінуватися робити те, що необхідно для виживання, наприклад відкладати оранку полів тоді, коли це слід зробити відповідно до циклу розливання Нілу. 1751 року Семюел Джонсон опинився в ситуації, коли посланець забарився доставити трактат, із поданням якого він запізнювався, й тоді він написав про прокрастинацію такі слова: «Безумство дозволяти собі відкладати на потім те, чого нам точно уникнути не вдасться, — це одна із загальних слабкостей, що, попри напучування моралістів і представлення поважних причин, тією чи іншою мірою переважає у кожному умі».[7]
5
The new shorter oxford English dictionary (Vols. 1–2) (1973/1993). Oxford, England: Clarendon Press.
6
Ferrari, J. R., Johnson, J. L., & McCown, W. G. (1995). Procrastination and task avoidance: Theory, research, and treatment. New York: Plenum Press, p. 4.
7
Johnson, S. (1751). Rambler 134. Запозичено 21 лютого 2007 р. з сайту