Де тьма та неволя одвіку й довіку,
Де, стогону опріч, нічого не чуть,
Де гине надія, де муки без ліку,
Де сльози невільницькі тільки течуть...
Де люди на себе кайдани гартують,
Де рідного брата запеклі брати
Що божу годину на пласі катують...
Там, сестронько люба, конаєш і ти.
Не падай до туги, красуйся, мій квіте;
Велике та славне страждання твоє
Шлях терну та крові любов’ю освіте,-
Неволя живої душі не уб’є.
Пом’януть твій образ бездольці закуті,
Стомленим від долі про тебе звістять;
Міць викличуть муки твої незабуті.
Перлинами сльози колись заблистять!
ВИКЛИК
Кругом неволя... гаснуть очі,-
Чого не бачили вони?
Мов той густий серпанок ночі
Повис над миром восени.
У СНІ
Сон мені снився...
Вечір зрина;
Я опинився
Коло млина.
Любо, привільно
В тишу гулять...
Верби прихильно
Гнуться, шумлять;
Шепчуться лози,
Ріють човни...
Бризнули б сльози,-
Майся вони.
Сивий рибалка
Сіть закида,-
Здійметься скалка,
Плесне вода.
Журно дзюріє
Попід веслом...
Огнище мріє
Геть за селом.
Хлопці на паші
Чи косарі
Сіли до каші
Серед ріллі.
Божа дорога
Опочива...
Пісня розлога
Сум навіва;
Хвилею ллється,
Стогне, зітха,
Плаче, сміється
І затиха.
Сяють зірниці;
Спустилась ніч;
Поверх дзвіниці
Віщує сич...
І я прокинувсь
Тяжко зі сну,
Неначе ринувсь
Знов у труну.
ДО ТОВАРИСТВА
Не горюйте, що тьмою окрите
Непривітане ваше життя,
Кров’ю серденько все перелите,
Перебрехано кращі чуття;
Не сумуйте, що купа на купі
Всі поляжем за діло святе:
На зітлілому нашому трупі
Невмируще братерство зросте!
ТЯЖКИЙ ЗАВІТ
Любить врага, всестраднице свята,
Ти людям грішним завішала.
Конаючи під тяжею хреста
За сонце правди, як повчала...
Твої завіти... бережу я їх...
Ти стежку світиш і з могили...
Але простить мучителів твоїх
Я не відчую в собі сили!
СУЧАСНИКОВІ
Оце дивлюсь безрадісно на тебе,
Загляну в душу змучену твою -
І несподівано самого себе
В тобі, мій брате, пізнаю!
Ще з пелюшок здобувся ти отрути,
Не бачив навіть радощів життя,-
А вже воно на тебе вспіло тхнути
Диханням смертного пиття!
І підеш ти гірким шляхом недуги,
У темряві шукаючи зорі,
Конаючи з невимовної туги,
Довіковічним бранцем прі! [9]
Дізнаєшся в кайданах самотини,
У тридцять літ - знесилений дідусь,
Гадавши нишком: кращої години
Я в мирі ледве чи діждусь...
Та вірую, що хрест мій не безплодний,
Що хрест отой - бездольний люд спасе,
Запинить, певно, стогін всенародний,
Вітчині щастя принесе!
ДО ГАЛИЧАН
Міцно, браття, стиснім руки,
Обіймімось гаряче:
Вкупі рушмо проти муки,
Що вражає боляче!
Здавна нам одна дорога,
Незворітна та тяжка;
Всіх однако мати вбога
До роботи заклика.
Годі ж спільної розради,
Шо люд путами скула;
Годі з нас тієї стради,
Що країна прийняла!
ДО РУСІ-УКРАЇНИ