Коли завчасно стримувати в серці гнів,
330]
А не тоді гасити, як налає він.
ОКЕАН
Скажи мені, що бачиш небезпечного
В моєму піклуванні та відважності?
ПРОМЕТЕЙ
І нерозважну простоту, і марний труд.»
ОКЕАН
На хворість цю послабувать дозволь мені, -
385]
Дурним здаватись - вигідно розумному.
ПРОМЕТЕЙ
І цю провину за мою вважатимуть.
ОКЕАН
То цим мене додому ти спроваджуєш?
ПРОМЕТЕЙ
Щоб не придбав ти ворога плачем оцим!
ОКЕАН
Того, що на престолі всемогутньому?
ПРОМЕТЕЙ
390]
Остерігайся серце прогнівить йому:
ОКЕАН
Повчальна, Прометею, ця біда твоя
ПРОМЕТЕЙ
Рушай, іди - тримайся свого розуму.
ОКЕАН
Податись у дорогу вже і сам я мав.
Уже-бо птах четвероногий крилами
395]
Розлогу потрясає путь повітряну,-
Спочити дома, в стайні, поспішає він.
Океан відлітає.
Стасим перший
ХОР
Строфа 1
Плачемо ми, о Прометей,
Смуток і жаль - доля твоя!…
Лицями вам струмені сліз,
400]
Мов з джерела, в ніжних очей
Буйно біжать… Нині-бо Зевс,
Повен злоби, власну пиху
За керівний взявши закон, богам прадавнім
405]
Згорда списом грозить могутнім.
Антистрофа 1
Стогін і зойк чути кругом -
Повна ридань ціла земля:
Давніх часів велич твою,
Долю і честь кревних твоїх
410]
Славлять гірким смертні плачем,-
Всі, що живуть на цілині
Азійській, всі зойком в один злилися стогін -
Жаль за твої страждання люті.
Строфа 2
415]
Діви-верхівні з Колхіди,
У боях неполохливі,
Скіфів юрми, що далеко
За болотом Меотіди
Край посідають дикий;
Антистрофа 2
420]
Арабійці - квіт Ареїв,
Стрімковерхого краяни
Города біля Кавказу,-
Враже військо в брязкотінні
Гострокінчастих ратищ.
Епод
425]
Тільки одного раніше ми знали
Титана в сталевокайданових муках,-
Бога Атланта, й понині -
Сила і міць - він хребтом підпирає потужним
Неба важке склепіння…
430]
Ревуть прибоєм, стогнуть буруни,
Ридає моря глибочінь,
Аїду чорна загула безодня,
Журно журкочуть прозорі струмки,-
435]
Джерела рік жалем спливають.
ПРОМЕТЕЙ
Не думайте, що то з сваволі й гордощів
Мовчу я,- в грудях серце розривається,
Коли погляну на оцю ганьбу свою!
Хто, як не я, новітнім божествам оцим
440]
Розподілив почесної судьби дари?
Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це,-
Ось про недолю смертних ви послухайте:
То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,
Я наділив їх мудрою розважністю.
445]
Не для докору людям це розказую,-
Лише щоб силу показать дарів моїх.
Вони раніше й дивлячись не бачили
І слухавши не чули, в соннім маренні
Ціле життя без просвітку блукаючи.
450]
Не знали ні теслярства, ні підсонячних
Домів із цегли, а в землі селилися,
Мов комашня моторна, десь у темряві
Печер глибоких, сонцем не осяяних.
І певної ще не було прикмети в них
455]
Для зим холодних, і весни квітучої,
І золотого літа плодоносного.
Весь труд їх був без тями. Таємничий схід
І захід зір небесних пояснив я їм.
З усіх наук найвидатпішу винайшов
460]
Науку чисел, ще й письмен сполучення
І творчу дав їм пам'ять - цю праматір муз.