-- Ти сприймаєш його серйозно?
-- Так. На жаль. Одночасно сила і слабкість магів у тому, що ми робимо неможливе, якщо цього не уникнути. Сила, бо без такого рівня віри в себе, ми взагалі не могли б чарувати. Слабкість, бо інколи ми відкушуємо більше, ніж можемо пережувати. Не дивлячись на те, що я говорив раніше, Хольгрен не обов‘язково божевільний.
-- Жартуєш собі? Я далеко не маг, і навіть я бачу в його плані такі великі діри, що крізь них пролізе моя нога.
-- Наразі нічого зі сказаного Хольгреном не є неможливим. Неймовірно небезпечним, так. Майже напевно приведе до його загибелі, звісно. Але це не неможливо. Хоча в мене таке відчуття, що він змовчав про певні доволі значні частини свого плану.
-- О? – запитав я. – Наприклад про що?
-- Наприклад про те, як ти збираєшся приручити чудовисько. Наприклад про те, як ти взагалі збираєшся дістатися до пекла. Наприклад про те, як ти маєш намір пробитися через нескінчені орди демонів спраглих смаку живої людської плоті, а не блідої, ефемерної людської душі. Наприклад про те, як ти плануєш вижити, якщо потрапиш у лиховій. Наприклад…
-- Це все дрібниці, магу, звичайні дрібниці.
Він фиркнув.
-- Це означає, що ти ще не знаєш, як ти збираєшся справлятися з цими дрібницями, чи це означає, що ти не хочеш їх обговорювати?
-- В основному друге, і трохи перше, -- признав я.
Сірий Зуб похитав головою.
-- І що тобі потрібно від мене, Хольгрене?
-- Інформація, Фаллоне, і порада.
-- Звісно, цим я тобі можу допомогти. Моєю першою порадою буде знайти якийсь інший спосіб.
В кімнату закралася тиша. Нарешті Кіль порушив її.
-- То це означає, що Хольгрен хворий на всю голову, чи ні?
#
Невдовзі “вечірка” закінчилася. Сірий Зуб і Мок М‘єн розійшлися переконані, що я божевільний, але врешті-решт допомогти Мок М‘єна переконала обіцянка великої кількості золота, а Сірого Зуба просто надія. Кіль також схилявся до того, що я ненормальний, але він був надто молодим і недосвідченим, щоб прийти до остаточного рішення. Навіть якщо він переконається, що я з‘їхав з глузду, я був певен, що він залишиться зі мною через вірність.
Золото, надія і вірність. Потужні стимули, щоб переконати трьох людей допомогти мені взятися за здавалося неможливе. Не зашкодило теж, коли я пояснив, що їм не доведеться супроводжувати мене в подорожі в Траксис.
Цілком ймовірно, що я знав про одинадцять кіл пекла більше, ніж будь-хто серед живих. Ну, принаймні будь-хто, хто не був демонологом. Я ретельно вивчав їх після того, як продав душу, намагаючись знайти вихід з умови. А потім я загинув і потрапив у третє коло пекла. Про те, що я там побачив я не можу нічого розповісти; моє воскресіння супроводжувалося якимось примусом. Але одна річ, яку я довідався перш ніж воскреснути, давала мені надію, що мій план зробити набіг на Чорну Бібліотеку мав шанс на успіх.
Пекло було порожнім. А принаймні третє коло. Я був готовий побитися об заклад на своє життя і душу, що інші теж.
Звісно, туди продовжували надходити прокляті душі, але там їх не зустрічали, не катували і не пожирали демони.
Всі вони згинули. Від повелителів демонів до рядових демонів, а навіть пекельної демонічної фауни, все зникло.
Я й гадки не мав куди вони зникли і чому. Так само не знав чи вони повернуться. Але їхнє зникнення давало мені надію на успіх. Якщо вони не з‘являться, то щоб добратися до Чорної Бібліотеки, мені не доведеться пробиватися крізь третє, четверте і п‘яте коло пекла – битва, якої мені було не виграти. Навіть без їхніх корінних мешканців, подорож через три кола пекла буде небезпечною.
Заходити потрібно буде в Голдориті, третьому колі пекла. Тільки в ньому були ворота, до яких я мав відносно легкий доступ. Звідти, якщо я отримаю доступ до Шипа, то зможу уникнути четвертого кола пекла. Але мені не уникнути Траксиса, а Траксис, хоча й найменше з одинадцяти кіл пекла, в певному сенсі було найгіршим з них усіх.
Але все по порядку. Спіймати в пастку породження тріщини, і випробувати свою теорію. Якщо воно буде відчувати тріщину, приручити його. Якщо мені це вдасться, я зможу залишити Белларіус і повернутися в Люсерніс.
Але, якщо все піде добре, то в Люсернісі я не затримаюся. Тільки щоб залишити Кіля живого-здорового вдома, відвідати потужну, непередбачувану істоту і заново відчинити ворота до пекла, створені шаленим чаклуном Бошом поряд з Джакос-Роуд.
Інспектору Клюге це дуже не сподобається, якщо він довідається. Краще, щоб він не довідався.
А далі…
Що ж. Крок за кроком.
Я кивнув Кілю, залишив його біля вогнища і піднявся по сходах, магічне світло вказувало мені шлях. Я знов пройшов повз вкритий шматкою мольберт на другому поверсі. Мене так само абсолютно не цікавили мистецькі починання Телемарха, як тоді, коли ми з Амрою вперше піднімалися сходами в його внутрішнє святилище.