-- Чи не могли б ви, панове, винести їх нагору? – запитав я найманців. Кілька скривили пики, але невдоволеного бурмотіння я не почув. Мабуть, банк їм добряче платив. Це була різношерста компанія: Камлачерці, Люсернійці, мешканці Дев’яти Міст. Мені стало цікаво де Лід їх найняв, і я запитав його про це.
-- Белларія воює сама з собою, -- відповів він. – Такі конфлікти приваблюють найманців. Ти знайдеш готовий загін в порту, і значно більше в Джеддері.
-- В Джеддері?
-- Невеличке містечко на півдні, за болотами, до нього пів дня плисти, -- пояснив він мені в той час, як ми піднімалися на другий поверх. – Ті, що не схильні воювати за повстанців, чекають там, щоб їх найняли потенційні Синдики. Ті, що воліють повстанців, або не визначилися, коли сідали на корабель, опинилися тут, в порту Белларіуса.
-- Поставте їх під стіною, будь ласка, -- сказав я найманцям і вони послухалися. Тоді вони повернулися вниз по сходах, залишивши на вкритому пилюкою другому поверсі Цитаделі тільки Ліда, Кіля і мене.
-- Мушу з жалем повідомити тебе, що Вулкін і Бінт змогли виконати твоє замовлення тільки наполовину, магу.
Я підвів брови.
-- Поясни, будь ласка.
-- Через нестабільність, що зараз панує в місті, завтра о цій порі банк цілковито припиняє свою діяльність в Белларіусі. Те, що вони не змогли здійснити цілковиту виплату за твоїм кредитним листом, залишило на репутації банку незмивну пляму, і враховуючи цей факт, вони зменшили свою комісію на пів відсотка.
-- Я б сказав, що їхній жаль безмежний, але…
На це Ліду було нічого сказати.
-- Я повинен десь підписати, магістре? – запитав я його.
-- Звісно. Після того, як полічиш монети.
-- Впевнений, що в цьому немає потреби.
-- На жаль, мушу з тобою не погодитися, магу. Вулкін і Бінт обожнюють свої процедури і ненавидить будь-які аномалії пов‘язані з ними. Якщо ти не полічиш монети в моїй присутності і не підтвердиш, що все як належить, мене негайно звільнять.
Я зітхнув.
-- Гаразд, магістре Лід. Я б не хотів бути причиною тривожних аномалій.
Кіль пирхнув, я запитально глянув на нього.
-- Маги завжди так розмовляють, коли збираються разом?
-- Як, так?
-- Наче існує нагорода для того, хто використає найбільш чудернацьке слово.
Лід легенько всміхнувся. Я поміркував над його запитанням.
-- Фактично, так, -- нарешті вирішив я і повернувся до Ліда. – Ключі, прошу пана.
#
Переді мною лежало двадцять ланцюгів викарбуваних в Люсернісі. Двадцять тисяч марок. Я підписав і Лід зі своєю свитою пішов собі.
-- Хольгрене?
-- Так, Кілю?
-- Це ж їбати скільки бабла.
-- Так. – Хоча повинно було бути більше.
-- Що ти збираєшся з ним робити?
-- Дещо піде Мок М‘єну, щоб його бригада не посадила тебе на ножі поки ми в Белларіусі. Ще трохи піде йому за те, що він організує нам транспорт з Белларіуса. Значно більше піде йому за те, що він допоможе мені спіймати породження тріщини.
-- Для цього не потрібно двадцять штук, -- сказав Кіль.
-- Правильно. – Більшість я буду тримати під рукою на випадок, якщо мені буде потрібна власна армія. Я щиро сподівався, що до цього не дійде. Я зачерпнув повні жмені марок і вручив йому.
-- Перш за все знайди двох найманців, яким можна довіряти.
-- Звідки мені знати чи їм можна довіряти?
Я посміхнувся.
-- Я покладаюся на твій здоровий глузд. – А ще я перевірю їх під Примусом. – Один залишиться тут, інший буде повсюди ходити за тобою.
-- Я сам можу постояти за себе.
-- Що, твоя рука зцілилася поки я не дивився? Тобі потрібен охоронець, Кілю. Белларіус далеко не безпечне місце, а я вже перетворив у ворога одну з ворогуючих сторін. Ти будеш мішенню.
-- Гаразд, -- сказав він, йому це явно не подобалося. – Що ще?
-- Сходи до Мок М‘єна і скажи йому нехай зайде до мене по платню. Після цього підшукай нам домогосподарку, яка вміє куховарити і якій можна довіряти, й відправ її до мене, сюди. Тоді замов для нас якісь порядні меблі й знайди кравця. Нехай прийдуть сьогодні ввечері. А ще мені потрібна рибальська сітка, така міцна і велика, яку тільки можна знайти. Краще дві. Тобі потрібно все це записати?
-- Ні. Я й так не вмію писати. До речі, читати теж.
-- Колись потрібно буде виправити це, але зараз немає часу. Що ще? Краще щоб домогосподарка була чоловіком, або дуже старою жінкою. На час нашого перебування, всі будуть жити в Цитаделі, а оскільки в нас тут явно бракує можливості усамітнитися, я не хочу заморочуватися і ставити перегородки. Швидше за все ми за кілька днів залишимо Белларіус. До речі. Глянеш чи продаються якісь судна.