Я встав, потягнувся, тоді помахом руки розірвав коло з пилу і крові, яке створив для щойно закінченої роботи. Такі штуки не були абсолютно необхідними, проте я відкрив, що вони допомагають мені зосередитися. Я пішов за хлопцем вниз по сходах, щоб поговорити з солдатами.
-- З якої фракції? – запитав я його поки ми спускалися.
-- Рада. Люди Штайнера. – Двоє з Ради Трьох пережили хаос, божевілля, магію і заворушення, які охопили Белларіус в ніч, коли зникла Амра. Обоє вважали, що вони повинні бути наступним Синдиком. Третя фракція, Справедливі Хлопці, хотіли встановити демократію, в стилі Дев‘яти Міст. А може щось цілковито інше. Розповіді Кіля постійно змінювалися, а я не надто звертав на нього увагу. Вочевидь, на даному етапі їхнє керівництво і цілі були дещо розмитими.
Хоча чисто абстрактно я вболівав за повстанців, в мене не було часу на політику. Як на мене, місто Белларіус і решта Белларії могли мати будь-яку форму правління, або не мати жодної. До тих пір, поки різноманітні фракції не пхалися до мене і не заважали мені працювати.
-- Е… магу? – сказав Кіль, коли ми наближалися до головних дверей.
-- В чому справа, Кілю?
-- Ти часом не хочеш натягнути пов‘язку на око?
-- А… Так. Дякую. – Я зняв її вранці, коли починав працювати. Я ще не звик до неї, й вона відволікала мене. Я не хотів, щоб мене щось відволікало. Я витягнув пов‘язку з кишені й натягнув.
-- Трохи більше направо, магу, -- прокоментував Кіль. Я люто глипнув на нього. Але пов‘язку поправив.
Він задоволено кивнув і відчинив двері. Сіре, понуре світло сочилося з сірого, понурого неба. Назовні стояло двадцять алебардистів в бордових і жовтих кольорах Штайнера, їхній подих парував на холодному повітрі. Командував ними закований в лати капітан.
-- Ти той маг, що тут оселився? – запитав капітан, оглянувши мене з ніг до голови.
-- Я.
-- За наказом новообраного Синдика Габула Штайнера, ти повинен негайно залишити Цитадель.
-- І не подумаю, -- сказав я.
-- Тоді ми будемо змушені усунути тебе силою.
-- Ви будете змушені спробувати. Попереджаю тебе, капітане, це не закінчиться добром для тебе і твоїх людей. – Подумки я прошепотів і активував базові обереги Цитаделі, першу верству захисту, яку Телемарх вбудував у вежу з допомогою Мистецтва. Ті, які повинні були відбивати фізичні загрози.
Капітан відійшов набік і наказав своїм людям зайти і виселити мене. Я стояв за порогом і спостерігав, схрестивши руки. Мені було цікаво, що начаклував Телемарх. Я знав з якою метою було створено цю верству оберегів, але не знав, як вони себе проявлять. В мене не було часу детально вивчити обереги, і не було нагоди поекспериментувати.
Перша пара алебардистів спробувала зайти, але їх відкинуло, так наче вони наткнулися на невидиму стіну. Вони спробували ще раз, з таким самим результатом.
-- Рубайте, -- наказав капітан.
-- О, так, рубайте, -- сказав я. Один з алебардистів люто глянув на мене. В іншого на обличчі було написано, що йому недостатньо платять. Він відійшов назад, щоб в його товариша був простір для замаху.
Перший замахнувся своєю величезною сокирою і з неабиякою силою опустив на невидимий оберіг на дверях. Алебарду відразу вирвало йому з рук. Вона полетіла, обертаючись і з вражаючою швидкістю, геть від Цитаделі, держак по дорозі лупнув алебардиста по обличчю. Він впав грудою м‘яса, що стогнала і стікала кров‘ю. Алебарда приземлилася десь в Поясі. Я надіявся, що вона не розтрощила комусь голову. В будь-якому випадку, вона опиниться в руках повстанців, тож загалом не скажеш, що я був незадоволений результатом.
-- Гаразд, -- сказав я капітанові. – Якщо у вас все, мені потрібно працювати.
-- За законом Цитадель належить правителю Белларії! – сказав він ледь не скиглячи.
-- Що ж, добре. Можливо, коли він або вона з‘являться, я буду більш зговірливим, -- відповів я. – А тим часом, якщо ти ще будеш мені докучати, я перетворю тебе в рожевий туман.
Я зачинив двері прямісінько перед його почервонілим обличчям.
2
Я відмовився від спроби знайти швидке рішення таємничого зникнення Амри після того, як вичерпав усі розумні підходи до цієї проблеми, до яких ми з Сірим Зубом тільки додумалися. На це пішов тиждень, але я принаймні впевнився в трьох речах: що Амра жива, що Телемарх точно не живий і що Амри майже напевно немає в цьому світі.
Залишалося все, що за межами цього світу. Величезний простір для пошуків. Технічно це нескінченність. Безліч нескінченностей. Але принаймні я утримував пункт відправлення. І в певному сенсі він утримував мене. Через кімнату, в якій зникла Амра, я був прив‘язаний до Цитаделі, а принаймні не допускав до Цитаделі більше нікого.