-- І що далі?
-- З цього моменту поспіх приноситиме тільки шкоду. Вона жива, це не надія, а тверде знання. Поки вона залишається живою, мені доведеться йти по лезу ножа стосовно того, що я можу і повинен зробити, щоб знайти і повернути її. Мені доведеться саме йти по лезу. Більше ніякого поспіху. Наслідки можуть бути страшними.
Він похитав головою.
-- Я не дуже розумію, про що ти.
-- Я поясню все, що ти можеш зрозуміти, а можливо і більше. Але сьогодні під час вечері, не зараз.
#
Коли Кіль пішов, я вирушив на розвідку. У сплетенні оберегів Телемарха я побачив щось, що заінтригувало мене. Я хотів переконатися чи мої підозри були слушними.
Я знав, що під чотирма видимими поверхами вежі, існував підвал, який слугував за комору і кухню. Але сплетення наводило на думку, що Цитадель не така проста, далеко не така проста.
Я не завдав собі клопоту брати ліхтар. Сплетення оберегів та інші, поки що невідомі чари були такими густими та яскравими для мого магічного зору, що в звичайному світлі не було потреби. У всякому разі, якби я потребував побачити щось своїми фізичними очима – своїм фізичним оком – я завжди міг вичарувати магічне світло.
Я натрапив на нього в кухні, у великому каміні. Те, що здавалося солідною, вкритою сажею стіною, виявилося ілюзією. Позад неї був коридор. Ззовні було неможливо сказати, куди він вів.
Я пройшов крізь стіну.
Пилюка і сажа, густа і суха здійнялася з-під моїх ніг, налетіла мені в ніс. Я пчихнув. В цьому холодному, мовчазному місці пчих пролунав голосно. Я рушив далі й за кілька метрів дійшов до розвилки. В обох напрямках вели сходи. Я обрав лівий прохід і спустився по кількох сходинках. Сходи вели в коридор, але доволі скоро той закінчувався глухим кутом. Я вичарував кулю магічного світла і розгледівся.
Прохід обвалився, там де починалися уламки, сплетіння оберегів обривалося. Я подумки зробив невеличкі розрахунки і дійшов до висновку, що знаходжуся на місці де стояв Ріаіль, перш ніж Амра обвалила його на голову Синдика.
Повернувшись назад, я почав спускатися по правих сходах. Невдовзі сходи почали крутитися спіраллю, з майданчиками тут і там, здавалося розкиданими випадковим чином. Сходи вели далеко, далеко вниз, періодично від них виходили коридори, які я наразі ігнорував.
Нарешті я дійшов до грубо витесаної печери, монотонної і порожньої, за винятком масивного залізного диска, встановленого на рівні підлоги. Він мав понад метр в діаметрі й близько десяти сантиметрів товщини, на його поверхні було викарбувано сотні окультних знаків, всі вони шепотіли про слухняність і спокій, апатію і поступливість.
Це був чарівний еквівалент дверей в‘язниці.
Я оглянув сплетення, знайшов команду і зламав замок. Залізний диск здійнявся в повітря і відлетів, відкриваючи просвердлену в підлозі чорну шахту. Звідти здійнявся легенький струмінь чарівної енергії, мене відразу занудило. Без жодних сумнівів це була та сама отруйна енергія, що отруїла моє джерело в ніч, коли зникла Амра.
На перший погляд мені здалося, що шахта монотонна, але при уважному огляді я зауважив, що на гладкій стіні шахти висічено такі самі окультні знаки. Їх було ледь видно людським оком, настільки малими їх викарбували. Я не зауважив їх спочатку, бо на відміну від знаків на кришці шахти, з цих висмоктали всю магію до останньої краплини. Докладний огляд показав, що вони цілі, просто позбавлені енергії. Якщо буде така необхідність, їх можна відновити.
Я вичарував палаючу кульку світла, придав їй ваги і достатньо енергії, щоб вистачило на чверть години, і кинув у шахту. Вона падала і падала, та зникла з очей задовго до того, як в неї вичерпалася енергія.
Отже, це було те, що Сірий Зуб називав тріщиною, де Аітер зберігав свою неочищену магію, закваску для хаосу. Тепер вона була порожньою; дуже глибокою, дуже темною дірою в землі, а не пошкодженим резервуаром енергії. Я б дорого заплатив, щоб довідатися куди ця енергія зникла. В мене було відчуття, що куди б вона не пропала, Амра була неподалік. Це давало мені примарну надію.
Якщо виникне така потреба, в моєму розпорядженні була найглибша, найнадійніша темниця в світі. Я волів би, щоб такої потреби не виникало.
Відколи я вперше виламав двері у внутрішнє святилище Телемарха, то боявся, що при будь-якому раціональному підході до пошуків Амри мене чекатиме розчарування. Повільно, протягом останнього тижня, коли закляття за закляттям не давали жодних результатів, я почав обмірковувати більш екстремальні плани, як її повернути.
Першим, що спало мені на думку, було знайти ще один Клинок Восьмикратної, і скористатися ним для її пошуків. Взявши до уваги наскільки потужними, непередбачуваними й небезпечними виявилися ці Клинки, я відклав її. Відклав, але не відкинув. Якщо буду змушений, то зроблю це. Навіть якщо після цього Сірий Зуб перетвориться на мого ворога. Навіть якщо це означало, що я закінчу як Аітер.